Твір на тему: «Зображення Залізняка і Гонти в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки»

А хто скаже,
Де Ґонти могила,
Мученика праведного,
Де похоронили?
Де Залізняк, душа щира,
Де одпочиває?

Т. Шевченко

Мотив свободи і волі був провідним у більшості творів великого Кобзаря українського народу Т. Шевченка. Той же самий мотив спостерігається і в його неповторній героїко-романтичній поемі «Гайдамаки». Створюючи поему, автор узяв за її основу реальні історичні події, але надав їм романтичного і героїчного забарвлення. Це позначилося на змалюванні образів головних героїв поеми – Івана Гонти і Максима Залізняка. З великою любов’ю і схвильованістю Т. Шевченко відтворив їх образи, в них йому вдалося гармонійно поєднати романтичну вигадку і реальні риси.

Змальовуючи у поемі ватажків селянського повстання, великий Кобзар спирався на документи, які збереглися, і на народні перекази. Але у передмові до свого твору Т. Шевченко попередив, що головні герої поеми, можливо, «виведені в мене не так, як вони були».

Максим Залізняк був сиротою і наймитом, в якого нічого не було, окрім чистої і благородної душі. Але з цього приводу він ніколи не журився, був завжди привітний і веселий. Єдине, що завдавало йому пекучого болю – це страждання рідного українського народу, який гнув спину під ярмом поневолювачів. В образі Залізняка Т. Шевченко втілив народні риси, нещадність до ворогів, непримиренність і народний гнів проти панства. Максим – справжній патріот, який дуже швидко став улюбленцем народних мас. В народі його прозвали «батьком Максимом», адже під час гайдамацького повстання він називав повстанців своїми дітьми, ставився до них по-батьківські щиро. Максим Залізняк був для своїх побратимів прикладом героїзму, мужності, гідності та честі.

Щодо Івана Гонти, то його Т. Шевченко наділив такими рисами, як відданість інтересам народу, почуття обов’язку перед співвітчизниками, вірність присязі. Він пожертвував своїми життєвими благами і приніс їх на вівтар загальної справи. Іван залишив своє господарство, приєднався до повстанців і узяв до рук «священного ножа», щоб різати ворогів українського народу. Виконуючи присягу, він ні перед чим не зупинявся: в ім’я вірності своєму слову він власноруч вбив навіть своїх синів, які нікому не зробили зла, але були католиками. Гонта зробив це лише для того, «щоб не було поговору, щоб не було зради».

Великий Кобзар Т. Шевченко у своїй поемі зобразив Максима Залізняка та Івана Гонту як месників за народні кривди і непримиренних ворогів польської шляхти. Можливо, сьогодні деякі вчинки героїв можуть здатися нам незрозумілими, але не нам їх судити, бо вже давно розсудив їх час.

Стара дідівська слава захована у високих курганах, що вкривають нашу землю. Але завдяки таким творам, як поема «Гайдамаки» Т. Шевченка, образи славетних синів українського народу назавжди залишаться в нашій пам’яті, в наших серцях.