Твір на тему: «Реальне і фантастичне у творах Григорія Квітки-Основ’яненка та Миколи Гоголя»

Г. Квітка-Основ’яненко по праву вважається основоположником нової української прозової літератури. Він один з перших став писати народною мовою, причому, його твори були не тільки про смішне, вони торкалися і досить серйозних проблем. Творчість Г. Квітки-Основ’яненки має історичне значення, адже він довів художню досконалість і зрілість української мови.

Письменник досконало знав український фольклор, побут і народну демонологію, і всі ці знання він органічно використовував у своїх творах. Один з найцікавіших творів Г. Квітки-Основ’яненка — повість «Конотопська відьма», у якій фантастичне і реальне сплавлене автором у єдину цілісну картину.

Фантастичне починається з того, що головний герой твору сотник Забрьоха, замість того, щоб вести своє козацьке військо на Чернігів, як наказало йому начальство, влаштовує у своєму рідному Конотопі полювання на відьом. Обмежений за розумом сотник вважає, що це допоможе врятувати місто від засухи, адже за народними уявленнями спричинити довгу відсутність дощу могли чаклування відьом. Перетопивши у річці з допомогою свого вірного помічника писаря багато молодиць, сотник все ж таки знайшов «відьму». Стару Явдоху Зубиху автор змальовує відповідно до народних уявлень і робить це досить детально.

У повісті «Конотопська відьма» багато фантастичного, з перевертаннями та чарами, з літанням на мітлах та любовною ворожбою. Проте, серед різноманіття казкових подій зовсім не губиться складність людських стосунків і реальні проблеми тогочасного життя.

Міфологічний і фольклорний матеріал Г. Квітка-Основ’яненко використав для більш яскравого висвітлення свавільності і обмеженості можновладців, їх захланності і кар’єризму. Саме цієї проблеми торкається у своїх творах і М. В. Гоголь. Так само у деяких його творах переплітається реальне і фантастичне. Яскравим прикладом є добре відома нашим співвітчизникам збірка «Вечори на хуторі поблизу Диканьки».

Матеріал, який використовував М. Гоголь для створення повістей з цієї збірки, воістину невичерпний. Це були байки, легенди й усні народні оповідання на історичні та сучасні теми. У передмові до першої частини збірки Рудий Панько каже такі слова: «Аби слухали та читали, а у мене, мабуть, — лінь тільки проклята ритися — набереться і на десять таких книжок».

Своєрідність художнього світу повістей М. Гоголя, як і творів Г. Квітки-Основ’яненки, полягає у широкому використанні фольклорних традицій, народних оповідей, легенд і переказів, у яких письменники шукали теми та сюжети для своїх творів.