Твір на тему: «Яких людей сьогодні більше: чуйних чи байдужих?»

Жити для нас, представників сучасного суспільства, — все одно, що брати участь у гонці, де кожен намагається за всяку ціну дістати собі перемогу. І неважливо, що ми завдаємо біль стільком людям. Адже ми точно знаємо, що якщо не завадимо іншим, то вони завадять нам. Виходить замкнуте коло, в якому, крім ненависті й жорстокості, обертається байдужість...

Я намагалася зрозуміти, що ж робить людей байдужими. І причина, на мій погляд, може бути тільки одна: страх. Які люди опускаються до цинічних усмішок над нещасними, а які прагнуть за будь-якої можливості допомогти іншим? Хто сказав, що альтруїзм — доля невдах? І хто вирішив, що нам варто бути байдужими до всього?

Ми боїмося бути осміяними, ми боїмося йти проти натовпу, висловлювати свою думку. Завжди є небезпека, що за це ми можемо заплатити занадто дорого. І не потрібно звинувачувати когось, адже в цьому винні ми самі. І виходить приблизно так: «Мені було погано, а у тебе — жодних проблем! Ні, так не піде. Ось тобі, припустимо, нове розпорядження, помучся і ти, як я».

Тому ми і стали байдужими, ховаючи свою беззахисність за кам’яними масками. І лише маленькі діти не можуть бути байдужими до подій, бо вони ще нічого не знають про доросле життя, про проблеми. Але пройде час, вони виростуть і так само будуть боротися з кожним, хто стане на їхньому шляху до місця під сонцем. І рухати ними буде одна лише байдужість...

Чи можна в натовпі людей відчувати себе самотньою? Я відповім: так. Ви, напевно, їздили в метро. Сидять люди, безнадійно втупившись у газету або розглядаючи своє взуття. Хтось заплющує очі, але не від втоми, а щоб не бачити вже порядком обридлу картину. Я знаю, що на потрібній станції вони вийдуть щільним натовпом, ледве пересуваючи втомленими ногами. І розумію, що ось вона — справжня байдужість. Байдужість, що поглинула весь світ.

Рідко трапляється, що та чи інша людина нам абсолютно байдужа. Людину можна любити, можна ненавидіти, і, погодьтеся, кожен відчуває ставлення інших до себе. Ненависть з боку деяких моїх знайомих кілька разів допомагала мені. Відразу з’являлася конкуренція, боротьба. Але без моїх рідних і друзів я не змогла б «перемогти» недоброзичливців. А з байдужістю я зіткнулася лише один раз у житті, але цього разу мені було достатньо, щоб відчути її нищівну дію.

Коли тебе не помічають, створюється відчуття, що тебе просто немає. Немов ти невидимка. І абсолютно нічого не значиш. Ось що робить з людьми таке ставлення до них. Іноді хочеться кричати: «Люди! Що ж ви робите? Невже не можна хоча б раз проявити співчуття, допомогти? Порадіти за людину, а не позаздрити! Зрозумійте, що тільки так ми зможемо жити, а не існувати!».

Я дійсно вважаю, що світ загруз у брехні і байдужості. Але, на щастя, не можу звинуватити у байдужості всіх, адже в натовпі завжди знайдеться хоча б одна людина, готова допомогти. Але що може зробити один проти мільйонів! Точно так само, як і я, закликаючи всіх допомагати один одному, я не зможу змінити що-небудь. Тільки разом ми можемо зруйнувати старі, обридлі стереотипи, зламати рамки буденності і, нарешті, почати будувати новий, світлий світ.

Байдужість — це те, що заважає нам рухатися вперед. І неважливо: байдужість це до себе, до життя, до людей або взагалі до всього світу. Єдине, що є для мене розрадою, це те, що чуйних людей все ж таки більше, ніж байдужих. І все-таки в душі я свято вірю, що немає на світі байдужих людей. У всіх є почуття, просто деякі бояться здатися слабкими. Я вірю, що разом ми зможемо змінитися самі і змінити світ. І сподіваюся, що настане час, коли байдужість замінять дружба і любов...