Твір на тему: «Іван Карпенко-Карий – один з батьків новочасного українського театру»

Активний розвиток театрального мистецтва, який спостерігався у другій половині XIX століття, незважаючи на заборону царського уряду, створив сприятливі умови для становлення українського «театру корифеїв», а з часом і першого українського професійного театру. Одним із тих митців, які усе життя боролися за його створення, був відомий український сценарист, актор, режисер, драматург і письменник І. Карпенко-Карий.

Національний український театр, який було створено у ті часи, в більшості своїй розкривав всю моральну і фізичну красу селянина-трудівника, все багатство внутрішнього світу звичайних українців, вмотивовуючи думкою про те, що у простих людей серця б’ються так само сильно, як і у представників вищого суспільства. Популярність п’єс українських митців була цілком закономірною, адже у творах драматургів того часу було високо піднесене життя народу, втілене у веселі танці, у журливі і дзвінкі пісні, у цікаві звичаї і барвисті обряди. Ця народна тематика захоплювала і вражала будь-якого глядача і читача.

За своє життя І. Карпенко-Карий написав вісімнадцять п’єс, кожна з яких стала неповторним зразком українських драматичних творів. Він до останніх днів був сподвижником театру, і підтвердженням цьому може бути вірш М. Рильського «Три брати». У цьому вірші поет розповідає про родину І. Карпенка-Карого, яка надзвичайно багато зробила для українського театру. Відзначились у цій справі усі три брати Тобілевичі — Панас Саксаганський, Микола Садовський та Іван Карпенко-Карий.

«Колись, на славу Україні,

Зродила мати трьох синів...

Карпенко старший чарівник,

Що зваблює так всіх нас грою,

Що надихає й вас порою».

А сам І. Карпенко-Карий у 1898 році написав в одному з листів до свого брата Панаса Саксаганського такі слова: «Ради України, нам дорогої, ради скривдженого народу, не маючого навіть і порозуміння об нашій праці, — ми зробимо, що в наших силах!».

Усе своє життя І. Карпенко-Карий присвятив розвитку українського театру і збагатив національну драматургію соціальною комедією, історичною та соціально-психологічною драмою. Поволжя, Білорусь, Кубань і Москва аплодували не тільки творам драматурга, аплодували вони й самому митцю. Адже І. Карпенко-Карий був не тільки талановитим письменником, а й не менш талановитим актором, який вирізнявся надзвичайно тонкою грою. Як висловився І. Франко, видатного драматурга, актора і режисера І. Карпенко-Карого можна вважати одним із батьків українського національного театру.

І. Карпенко-Карий був борцем за відродження культури свого народу і відомим діячем свого часу. У своїх творах драматург не лише таврував і викривав, а й закликав до осмисленого і корисного життя, до доброчинності у взаємовідносинах людей, виховував, просвіщав і усовіщав. Дивлячись на життя та діяльність І. Карпенко-Карого з висоти сьогодення, можна впевнено сказати, що це був новатор свого часу з наскрізною ідеєю свободи особистості, з доступною кожному читачеві і глядачеві мотивацією вчинків та дій — своїх власних та героїв своїх творів.