Твір на тему: «Який наш світ — праведний чи грішний»

Великі нещастя не бувають тривалі, а малі не коштують уваги. Здавалося б, істина. Та для кожної людини її особиста проблема здається найбільшою, чужі — просто мізер. Людина намагається вирішити свої проблеми чимшвидше, адже хоче виплутатись з клубка проблем, які щораз засмоктують глибше.

Якщо спостерігати за вирішенням глобальних проблем, то тут можна прослідкувати певні тенденції — декілька етапів вирішення наболілого. Перший етап: проблема існує, але її замовчують. Усі занурюються в незворушну мовчанку, намагаючись приспати біль. Другий етап передбачає тривіальність болісних відчуттів. З ними звикаються, залишаючись сам-на-сам. І от уже в час матеріальних втрат, ба навіть людських, у час найбільшого відчаю піднімається бунт проти тої лавини горя, безодня гніву й злоби пробуджується у людських серцях… Починається третій етап боротьби з проблемою, терпка правда оприлюднюється, іржава система життя відновлюється.

Усі проблеми, особисті й глобальні, можна порівняти з чумою. І отримують їх люди за те, що необережно поводяться зі своїми та чужими життями. Наш світ грішний, тому карають його за заслуги. Прояви чуми нашого світу — сталінський терор, аварія на ЧАЕС, поширення СНІДу, наркоманія, ігроманія, війни. Ці проблеми просочилися в наше життя, захопили серце і розум людей. «У цьому світі годі кроку ступити, не ризикуючи заподіяти комусь смерть», — пише Альбер Камю у своєму романі «Чума». Він провів паралель між жахливими хворобами тіла і душі — чумою й фашизмом. Його твір — засторога, заклик, повчання: письменник був переконаний, що людські біди походять від того, що «люди не вміють користуватися ясною мовою». Тобто він звертає увагу на те, що якщо люди хочуть подолати щось, то вони мають об’єднатися і діяти спільно, не забуваючи про своє людське начало.

Праведність чужа нашому світу, тому ми маємо відповідати за свої гріхи. Хоча говорити про те, що наш світ до нитки грішний теж неправильно: люди намагаються виправити свої помилки. Вони борються з проявами «чуми». Але чомусь завжди після того, коли джерело їхніх бід досягає найвищої точки або вже взагалі не несе ніякої небезпеки.

Критика сталінського терору розпочалася лише після смерті вождя. Евакуація мешканців Прип’яті почалася після того, як повідомлення про аварію на АЕС з’явилась у ЗМІ Сполучених Штатів Америки. Активна боротьба зі СНІДом почалася лише коли позначка хворих сягла кризових показників. Пропаганда здорового способу життя з’явилась лише після того, як виявилось, що ледь не кожен спробував алкоголь, тютюн та інші наркотики ще в підлітковому віці. Хвиля ігроманії охопила світ ще на початку 90-их років минулого століття, а знищувати одноруких бандитів почали на початку другого десятиліття ХХІ століття.

Починалося ніби пробудження людей від зачумленості, у якій вони перебували протягом довгого часу. Здавалось, що «чума» почала відступати, а рідкі її прояви будуть швидко згасати. Проте намагаючись виправитись, люди пам’ятають недавній досвід, але забувають про минулі надбання, знову наступають на ті ж граблі. Як результат, «чума» протягує свої щупальці до нас все ближче і ближче. І здається, її проявів стає все більше. Гнилизна минулого неминуче впливає на наше сьогодення. Люди стали рабами папірців: через гроші ведуться війни і між рідними братами, і між країнами. Створюються цілі легіони однаково мислячих, зазомбованих, однакових людей. Наркоманія, СНІД не зникають з нашого життя, їх доповнюють ще й підвищена злочинність, масові вбивства, педофілія, работоргівля. Як шкода, що ми живемо в таку цинічну епоху, як шкода, що народились під кривавим знаком зодіаку. Зовсім скоро Земля відцурається нас, бо «усякий гріх смертний, і всяка байдужість злочинна».