Твір на тему: «Яке враження на мене справила поезія 1920-х років?»

Кожен, хто хоч трохи цікавиться історією або ж літературою, зустрічав термін «розстріляне відродження». Коли чуєш його, то в душі відразу постають неприємні асоціації: репресії, самогубства, арешти й розстріли. Саме така винагорода чекала на талановитих поетів і прозаїків, які творили у 20-х і 30-х роках минулого сторіччя.

Микола Хвильовий, Іван Багряний, Володимир Винниченко, Євген Маланюк, Євген Плужник, Павло Тичина — усі вони були представниками «розстріляного відродження», усі працювали в стані постійного страху й стресу, страшно, але це лише маленька частинка того величезного списку постраждалих талантів. Тогочасна влада жорстоко розправлялась з кожним, хто наважувався на власну думку або ж на зайве слово, тож письменникам чекати помилування не було сенсу. Так, Микола Хвильовий вчинив самогубство, адже тиск з боку державної верхівки був безкінечним, Остап Вишня був засланий у концтабір, Володимир Винниченко і Євген Маланюк були змушені емігрувати. Та більшість була просто розстріляна, без причини, без натяку на злочин. Цей період є, мабуть, найстрашнішим періодом в історії української літератури, адже тоді Україна втратила величезну кількість справжніх митців, своїх самородків. Скільки вони не встигли розповісти, про що не змогли написати. Та все, що вони залишили, всі здобутки заслуговують на увагу, а поезія — на особливу. Мене дійсно вразила поезія тих років, адже вона справжня, відверта, у ній можна прочитати весь біль і страждання автора або ж помітити, що турбує його в той, чи інший момент.

Моїм улюбленим поетом 20-х років завжди був і залишається Михайло Драй-Хмара. Не розумію чому, але він завжди залишався недооціненим, у його творчості не помічали особливого прояву таланту. Але його поезія справді цікава, для мене вірші цього митця — це надихаюча пам’ятка душевного багатства, принциповості та громадянської мужності. Розумію, що у всіх є свої власні вподобання, та я б радила кожному хоча б поверхово познайомитися з вишуканими творами видатного поета-символіста Михайла Драй-Хмари.

Хочеться згадати ще й про Миколу Зерова, адже важко переоцінити значення його творчості в історії літератури. Світ і образи, які творить поет гармонійні, вишукані, елегантні. Поезія Зерова особлива: вона інтелектуальна, це можна помітити відразу, з першого рядка кожного вірша. Неповторність і принадність його творів в тому, що вони єднають сучасність з античністю, його ліричний герой складений зі шматочків різних епох, тому читач завжди відчуває себе комфортно. Уважно читаючи вірші Зерова, помічаєш багато непрямих посилань на часи воєнного комунізму та його величезні недоліки, саме за це митця й було засуджено. Його творчість — це відвертість, розміреність та гармонія.

Тож, поезія 20-х років минулого сторіччя — це неоціненний скарб української літератури, який заслуговує на особливу увагу та вдячність.