Твір на тему: «Ми – не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних» за творчістю Василя Симоненка
Для поетичної творчості талановитого українського митця В. Симоненка характерні прояви національної класичної традиції. Провідним мотивом його творів була любов до рідної України, яку він називав матір’ю. Наприклад, справжньою синівською розмовою з матір’ю є вірш «Задивляюсь у твої зіниці…». У цій поезії В. Симоненко висловлює свою безмежну любов до Батьківщини:
«Україно! Ти для мене диво!»,
та не менш велику тривогу за долю рідної країни, переймається, що
«Ще не всі чорти втекли на небо,
Ходить їх до біса по землі».
«Я українець. Оце і вся моя автобіографія», — так казав про себе Василь Симоненко. Саме тому він відстоював святе право щиро зізнатися рідній землі у своїх найпотаємніших почуттях, право поскаржитися їй на щось і бути з нею вільним наодинці.
В. Симоненко вболіває за трагічну долю рідної землі, гостро відчуває кровний зв’язок з нею. Немало пережила багатостраждальна Україна «революцій, бунтів і повстань», але попри все не втратила своєї сили і краси, бо для сина вона завжди буде «мама горда і вродлива». Саме така вона: знедолена, але не скорена у віках Батьківщина. І завжди готові стати на її захист віддані сини, серед яких був і В. Симоненко.
Поет відчуває свою значну роль захисника рідної землі. Передчуває талановитий митець і трагічність своєї долі, та готовий її прийняти і до останньої краплі віддати своє життя:
«Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено».
У ті страшні і трагічні часи, коли жив і творив В. Симоненко, щоб вижити, людина повинна була залишатися незначним «гвинтиком» у системі, стандартною, пересічною особистістю. Але митець і тоді стверджував:
«Ми — не безліч стандартних «я»,
А безліч всесвітів різних».
Тим самим поет відстоював право на власні переконання, на власний погляд, стверджував важливість неповторності кожної людини.
Повага до права людини на свободу, права жити на власний розсуд — саме у цьому полягає гуманістична спрямованість і філософська наснаженість творчості та життя В. Симоненка. Його твори треба читати не розумом, а серцем. Тільки за таких умов вдасться відчути мудрість, благородство, щирість і чистоту поезій митця.
В. Симоненко — це своєрідна народна совість українського письменництва. Його поетичне слово: справжнє надбання, а його твори — нетлінні. За свої неповні 29 років талановитий українець встиг доторкнутися до глибин філософії буття, пізнати суть життя і зрозуміти його цінність. За думкою поета, бути патріотом — це насамперед любити свій народ, знати найдрібніші деталі життя і праці трудового народу, не оминати найменшого горя і щастя своїх співвітчизників.