Твір на тему: «Україно! Ти моя молитва, ти моя розпука вікова!»

«Ми сини такого народу, що протаранював старий рабський світ бронепоїздом своєї ненависті» (Олесь Гончар)

- Моя Україно, кому моляться твої діти? Моя Україно, чи ти плачеш? Моя Україно, ти щаслива? Говори, моя Україно! Благаю, не муч цією нестерпною мовчанкою… Мої діти моляться до Бога, я чую їхні щирі слова. А якщо з нами Бог, то хто ж проти нас?

- Я не плачу. Вже не плачу — немає сліз. Всі виплакала за отими соколами, за Небесною сотнею, що боролась за мене тут і не припиняє битись на небі. Я щаслива… Та я й нещасна. Мої діти вмирають за мене. Вони б’ються за те, чому немає ціни в цілому світі, — за Вкраїну, за єдиний народ. Але я горда за своїх дітей: чи бачив хто більш палкий до волі народ?

- Українцю, ти благословенний жити на цій землі. Чого тобі не вистачає? Що тобі не дає полюбити свою рідну землю усім серцем? Чому ти їдеш за кордон, чому втікаєш?

- А як тут не втікати? Знаєш, чого я хочу? Я хочу, щоб у моїй країні ніколи не було війни. Нестерпно слухати новини про загиблих! Я не хочу прокинутись одного ранку і усвідомити, що я більше не громадянин незалежної держави. Я хочу тут жити, а не вмирати. Я хочу жити в суспільстві, яке може називатись європейським: некорумпованому, сучасному, презентабельному, полікультурному. Я хочу жити серед щасливих людей. Я хочу вищих зарплат, якісної й безкоштовної освіти, медицини високого рівня. Я хочу повноцінно жити у своїй країні.

- Українцю, мій брате, чому ж ти не цінував те, що мав? А ти знаєш, мій брате, історію своєї країни? Знаєш скільки крові і страждань, відчаю й надії, смерті й геройства бачила твоя земля — усе в небачених масштабах? А чи чув ти, що Україна — єдина країна у світі, де не викладалась історія цієї країни? Ніхто не хотів вчитися на історичному факультеті, бо історія була паспортом на загибель. А ти зможеш назвати хоч одну країну, де ще пролилося стільки крові, як у нас в Україні? Немає іншої такої! А чи знаєш ти, скільки винесла на своїх плечах лиха, жорстокості, ганьби, насильства українська жінка? О ні, українцю, ти цього не знаєш! Ти нічого не знаєш! Бо якби знав, то не говорив би так про свою країну. Через таких, як ти, в українців розвивається комплекс неповноцінності, зникає національна гордість. Бо ж якщо послухати тебе, то й справді немає чим пишатися. А моя Україна — благодатна земля. Їй потрібні лише щирі серця й працьовиті руки. Навчися цінувати хоча б те, що маєш. Українцю, запам’ятай: ніколи не кажи «хочу». Завжди повторюй: «Я хочу і я зроблю це для своєї країни».