Твір на тему: «Ідеї та натура Раскольникова» за романом Федора Достоєвського «Злочин і кара» (варіант 1)

Великий російський письменник Федір Михайлович Достоєвський увійшов в літературу в пору панування в ній гоголівського напряму, в пору, коли досягла зеніту діяльність В. Г. Бєлінського. Герцен, Огарьов, Буташевич-Петрашевський, долучаючись до соціалізму, шукали шляхи зміни суспільного ладу Росії. Молодий Достоєвський палко підтримував революційні настрої в країні. Він був активним учасником гуртка М.В.Буташевіча-Петрашевського. Цей гурток бал дуже популярний серед революційно налаштованої молоді наприкінці 40-х років 19-го століття. Етичний ідеал Достоєвського був сформований під впливом утопічного соціалізму з його високим гуманізмом, співчуттям пригнобленим, з опорою на християнську мораль.

Перебуваючи на каторзі як політичний злочинець, письменник розмірковує про хід революційного руху в Росії і в Європі, про розгром декабристів і петрашевців. І доходить висновку, що тільки моральне переродження зможе змінити світ. Достоєвський відкидає шлях революційної і насильницької перебудови суспільства. Цим пояснюється подальша творчість письменника, драматизм вчених сумнівів.

Достоєвський змушує героя свого роману "Злочин і кара" вбити стару, а потім мучитися над розгадкою нерозв’язних моральних питань, адже для того, щоб убити, треба переступити через якусь моральну межу, а це зробити не так-то просто, для цього потрібні якісь причини. Так що ж підштовхнуло Родіона Романовича Раскольникова на злочин і який був сенс вбивства?

Якщо подивитися на життя і квартиру Раскольникова, відразу видно першу причину, що підштовхнула на вбивство, - злидні. Родіон Раскольников – головний герой роману "Злочин і кара". Раскольников – виходець із збіднілої дворянської родини, колишній студент, який переїхав до Петербурга, але не закінчив навчання через брак грошей. Те місце, де він жив, важко було назвати квартирою, тому що "це була крихітна клітка, кроків шість довжиною, мала самий жалюгідний вигляд... і до того низька, що трохи високій людині ставало в ній моторошно...". При цьому вікна цієї комірчини виходили на вулицю, на якій щоночі буянили п’яні, заважаючи спати мешканцям навколишніх будинків. Обстановка в комірчині була невибагливою: там "... було три старих стільця, не зовсім справних, фарбований стіл у кутку... і, нарешті, незграбна велика софа... служила постіллю Раскольникову".

Друга причина – помилкова теорія Раскольникова. З цієї теорії Раскольников відносив себе до Наполеона, тобто до людей, яким все дозволено, а таких як стара, він відносив до інших створінь, тобто до тих людей, яких можна вбити для блага інших. Причому Ф. М. Достоєвський спеціально дає портрет не прекрасної дівчини, а крихітної сухої старої: "... років шістдесяти, з гострими і злими очицями, з маленьким гострим носом і простоволоса. Біляве, ледь посивіле волосся її було жирно змащене маслом. На її тонкій і довгій шиї, схожій на курячу ногу, було наверчено якесь фланелеве ганчір’я, а на плечах, незважаючи на спеку, бовталася вся пошарпана і пожовкла хутряна кацавейка. Стара щохвилини кашляла і кректала".

Прочитавши цей опис, з’являється почуття огиди і бажання самому вбити цю стару. Причому ця стара – лихварка, яка загубила життя своєї рідної сестри, не даючи їй вільно зітхнути. Навіть зароблені гроші після смерті стара збиралася віддати в монастир на вічний упокій своєї душі, а не залишити їх сестрі.

Ще одна причина – знайомство з Мармеладовим і історія його життя. Після сповіді Мармеладова Раскольников розуміє, що через вбивство і пограбування старої він зможе допомогти не тільки собі, а й родині Мармеладова, діючи за своєю помилкової теорією. "Квартира" Мармеладова – це найбідніша кімната "... кроків десять довжиною; всю її було видно з сіней. Все було розкидано і безладно, особливо різне дитяче ганчір’я». Побувавши в ній, Раскольников розуміє, що вони живуть в більш глибокій убогості, ніж він. Тому він упевнений в правильних цілях свого задуму.

Остання причина, яку я зміг виділити – підслухана Раскольниковим розмова студента і офіцера. У розмові вони розглядають ідею про вбивство бабусі. По-моєму, в цьому діалозі автор описує все те, що думає Раскольников про своє виправдання після скоєння злочину. Після розмови двох зовсім різних людей, Раскольников розуміє, що він не один хоче вбити стару і що якщо він не вб’є лихварку, то це зробить хтось інший. У цій же розмові можна знайти відповідь і на друге питання: який же сенс вбивства.

Своїм злочином Раскольников мав допомогти сотням малозабезпеченим сім’ям, а заодно – перевірити правильність своєї теорії. Але Достоєвський відкидає будь-яку теорію насильства. Він не вірить, що через кров одних людей можна прийти до щастя інших. Тому теорія Раскольникова не могла мати продовження в романі через присутність совісті у Родіона Раскольникова.

Я вважаю, що головна причина вбивства, скоєного Родіоном Романовичем Раскольниковим, - це його збочена теорія про поділ людей і його зарозумілість по відношенню до інших (зокрема до старої, яку він убив). Сенс злочину Раскольникова, з одного боку, був благородним – допомогти бідним і знедоленим людям, але це тільки з одного боку. З іншого – перевірити свою теорію, через яку він згубив двох сторонніх людей і своє власне життя.