Твір на тему: «Микола Хвильовий – романтик і лірик» (варіант 2)

Якби здійснилося усе те, про що мріяв талановитий український письменник, романтик і лірик епохи «розстріляного відродження» Микола Хвильовий, то людство вже давно б було щасливим і не знало ні війн, ні революцій. Митець належав до тих людей, які в буремні роки Жовтневої революції повірили в комуністичні ідеали. Він тривалий час самовіддано боровся за їх утвердження. Своїм життєвим кредо Хвильовий, запальна і темпераментна особистість, обрав слова «Хай живе дух неспокою», тож він не міг не віддатися з усією пристрастю побудові «щасливого майбутнього», в якому повинно було панувати всесвітнє добро.

Та прекрасні ідеї досить швидко обернулися жорстокою реальністю, атмосферою підозри та недовіри, наклепів та арештів. Настала пора розчарувань і для Хвильового. Увесь свій біль, пристрасну віру у необхідність служінню ідеалам, усе своє завзяття й розчарування письменник вилив у неперевершених і незвичайно реалістичних новелах. Як виявилося, «щасливе майбутнє» почали будувати на безвинно пролитій крові, вбивствах співвітчизників і навіть рідних людей, які закладали в душі борців за комуністичні ідеали «розумне, добре, вічне», які прищеплювали їм співчуття і щирість.

Душа письменника, як і душі більшості його героїв, була роздвоєна. Але митець міг розрізняти добро і зло, бо йому не заважав сліпий фанатизм, якого просто не було. У цьому й була різниця між письменником та його героями. Хвильовий згодом зрозумів, що цей сліпий фанатизм треба розвінчувати будь-якою ціною.

Хоча у перші пореволюційні роки Хвильовий щиро вірив у комуністичні ідеали, але потім відчув і побачив, що життя стає зовсім не таким, про яке він мріяв. Тому в своїх творах він став торкатися теми вибору шляху боротьби та змальовував окремі образи реальних «героїв революції». У своїх новелах він відійшов від романтизму і став показувати жорстокі вбивства батьками дітей і навпаки, бездушний фанатизм, братовбивство, розстріли мирних людей, потворну сутність комуни. Його виступи в журналах і газетах викликали чисельні скандали і врешті-решт загнали письменника у глухий кут. Микола Хвильовий був змушений зрікатися своїх творів і каятися перед владою, йти на компроміси з совістю і навіть присягати комуністичній ідеї. Він болісно переживав те, що не міг порвати з більшовицькою партією, не міг залишатися таким романтиком і ліриком, яким був ще зовсім недавно.

Микола Хвильовий був не в змозі зупинити той абсурд, що відбувався у перші пореволюційні роки і не бачив виходу з цього стану. Письменник застрелився, але цей абсурд митцю вдалося зафіксувати у своїх творах, які передав своїм сучасникам і нащадкам. Передав, щоб зупинилися, подумали і вже ніколи не повторювали тієї трагедії.