Твір на тему: «Хто в Україні гідний називатися патріотом?»

Патріотом прийнято називати того, хто любить свою Батьківщину та працює заради її процвітання. Але здається, що і в школах, і в університетах молодому поколінню подають викривлену версію цього поняття. Мовляв, патріотом є той, хто може вистраждати всі біди, померти заради ідеалів. І ці ідеали, як правило, являються абстрактними поняттями, що не мають нічого спільного із реальним життям.

Особливо активно про такі ідеї говорили під час революцій. Наприклад, під час Помаранчевої. У своєму першому прозовому романі «Записки українського самашедшего» Ліна Костенко говорить не лише про примарні поняття, а про зміни у свідомості співвітчизників. У людей під час протесту з’являється бажання захищати своє право на краще життя навіть зі зброєю у руках. Найголовніше, аби піднесені емоції не затьмарювали мозок. При цьому важливо позбутися ролі постійної жертви, і розуміти, що можеш самостійно впливати на ситуацію в державі. Такий дорослий підхід до ролі громадянина, підкріплений щирою любов’ю до свого народу та землі, і є прикладом сучасного патріотизму. Тому Ліна Василівна у романі ніби застерігає від убивчої пасивності українців після перемоги революції.

Тож коли людина бере відповідальність за своє життя, за свої вчинки, що впливають на розвиток держави та суспільства, невже це не вияв відданості своїй Батьківщині? Патріотичні почуття не у гучних гаслах чи пафосних діях. І не важливо, говориш українською чи російською, жуєш щодня сало чи не вилазиш із вишиванки. Це все несуттєво та поверхнево. Головне, що робиш сьогодні для покращення свого завтра. Як казав Джон Кеннеді на своїй інаугурації: «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, питай, що ти можеш зробити для своєї країни».

Зміст патріотизму трансформувався і після Революції гідності. Криваві події дали зрозуміти, що героїчна загибель людей нічого не вирішує. Якщо продовжуєш любити свою державу, коли та б’є кийками, а потім допомагаєш їй оговтатися та змінитися — це і є патріотизм.

І чомусь патріотами називають переважно відомих українців сучасності або ж минулого. Та слід уважніше придивитися до свого оточення. Великі люди живуть поряд з нами. Це ваша знайома студентка, яка вже на 2 курсі організовує у рідному селищі безкоштовний клуб вивчення англійської мови. Це ваш знайомий шеф-кухар, який пішов з елітного ресторану служити в АТО. Це бабуся вашого друга, яка щодня в’яже шкарпетки для поранених бійців.

Хто і що би не говорив, патріотизм потрібно відчувати. І, критично осмислюючи дійсність, самостійно вирішувати, які вчинки допоможуть зробити свою державу кращою. І той, хто навчився це робити, не звертаючи уваги на весь негатив, і гідний називатися справжнім патріотом.