Твір на тему: «Мова є зовнішнім виявом духу народу: мова народу є його дух, і духом народу є його мова — важко уявити собі щось більш тотожне»

Коли на світ з’являється дитина, життєво важливо, аби вона закричала, адже новонароджений, який не подає звуку, як правило, мертвий. Так само неживим можна вважати народ, який не говорить рідною мовою — у нього немає власного голосу, немає майбутнього.

Ми живемо в час спекуляцій і провокацій. На превеликий жаль, питання мови в українській державі завжди ставало предметом негативних обговорень: за принципом того, як розмовляли наші предки, їх репресували та виселяли з рідних домівок, забороняли читати та писати так, як це робили усі попередні покоління, не дозволяли створювати гуртки та громади, у яких домінувала українська. Права українців спілкуватись так, як того вимагає історія і коріння постійно принижувались та обмежувались. Якщо раніше питання української мови не мало навіть права на законну дискусію, то сьогодні суперечок навколо цієї теми аж забагато. А спекуляцій — тим паче. Як відомо, у результаті постійного гноблення, сьогодні українська мова змушена змагатись з російською за право панувати в Україні. Проте для багатьох сучасних українців це більше не проблема, адже існують значно важливіші питання, які необхідно вирішувати в країні. Постійне змагання мов породжує ворожнечу між людьми, які вважають своєю Батьківщиною одну і ту ж державу.

Поступово народи світу втрачають свою самобутність. Вчені говорять, що рано чи пізно люди на всій планеті знову говоритимуть однією мовою. Але поки цього не сталось, чи можна забувати про українську?

Мова, незважаючи на всі перешкоди, які поставали на шляху її існування, все ж дійшла до наших днів. І це — неабияка цінність, один із найбільших скарбів українського народу. Вона справді є духом, фундаментом, який тримає на собі державу. Допоки існує мова, доти існує й народ.

Вона є основою всіх основ. Саме рідною мовою ми вперше чуємо мамин голос — коли вона співає нам колискову, читає казки про богатирів і козаків, повчає нас добру і правді. Я вважаю, що зупинити розвиток мови, перестати спілкуватись нею, забути про рідне і перейти на чуже, означає зрадити свій народ. Не краще виглядає людина, яка, хоч і спілкується українською, але не знає її як слід, вживає суржикові сполучення, робить велику кількість помилок. Це прояв зневаги до держави й народу.

Мова — це те, що робить народ народом, а країну країною. Це своєрідний клей, який з’єднує різні частинки, що творять одну цілісну державу. Я щиро сподіваюсь, що одного дня кожен українець зрозуміє, якою цінністю він володіє, який дар вдалось пронести крізь століття нашим предкам, дідам і батькам. Можливо, саме в той момент осяяння в України з’явиться ще один потужний шанс вийти з тіні, з новими силами стати на боротьбу за свою мову, територію і народ.