Твір на тему: «Книга пісень» Генріха Гейне – шедевр романтичної лірики»

У видатного німецького поета Генріха Гейне є чудовий філософський вислів, який визначає місце поета серед людей: «Увесь світ надірваний саме посередині. А оскільки серце поета — центр світу, то за нашого часу воно теж має найболючішим чином надірватися. У моєму серці пролягла велика світова тріщина». Ця тріщина хоча й кровоточила час від часу, але не заважала митцеві створювати неповторні поетичні шедеври, на які писали музику найвідоміші композитори світу, якими зачитувалися його сучасники і зачитуються його нащадки.

На мою думку, «Книга пісень» Г. Гейне — це почуття людини з пораненим серцем. Адже поетичні твори з цієї збірки сповнені вселенським відчуттям незвичайної сили. Часом здається, що серце поета якщо й не кровоточить, то точно страждає під хвилею смутку:

«Коли розлучаються двоє,

За руки беруться вони,

І плачуть, і тяжко зітхають,

Без ліку зітхають, смутні».

Поетичні твори Г. Гейне читаються з надзвичайною легкістю. Адже поет вмів лаконічно і просто розповідати, без труднощів переходив від однієї теми до іншої. Саме тому творчий спадок видатного митця різнобічний і великий. А світову славу і справжню популярність німецькому поетові принесли його ліричні й задушевні, досить часто сумні поетичні твори. Кожен з них торкається найпотаємніших струн людської душі:

«Чому троянди немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чому, скажи, в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?»

Здається, увесь навколишній світ, уся природа сумує разом з ліричним героєм цієї поезії Г. Гейне. Адже «мовчазні» фіалки, «неживі» троянди і те, що небесна блакить, а не жайворонок, «гірко дзвенить і співає» — ще красномовніші, ніж слова самого ліричного героя. Почуття автора поезії у єднанні з навколишнім світом у віршах Г. Гейне стали головною ознакою романтизму у його творчості.

Г. Гейне був справжнім взірцем для російських та українських романтиків. Його твори охоче переспівували і перекладали, прикладом тому можуть бути поетичні рядки у перекладі Лесі Українки:

«Не знаю, що стало зо мною,

Сумує серце моє, —

Мені ні сну, ні спокою

Казка стара не дає.

Повітря свіже — смеркає,

Привільний Рейн затих,

Вечірній промінь грає

Ген на шпилях гірських».

До «Книги пісень» увійшли поетичні твори Г. Гейне, які поет написав у період з 1816 до 1827 року. Більшість поезій були написані за мотивами народних пісень, про що свідчить і назва збірки. Ця книга складається з п’яти частин: «Страждання юності», «Ліричний інтермецо», «Знову на батьківщині», «З подорожі на Гару», «Північне море».

Слід додати, що період, у який писалися геніальні вірші, що увійшли до «Книги пісень», у долі Г. Гейне був далеко не безхмарним. Це був час його невдалої спроби зайнятися комерційною діяльність, час переслідування прусським урядом євреїв, час прийняття поетом лютеранства, яке не змінило офіційного ставлення влади до поета, час нещасливого кохання до кузини, а потім і такого ж нещасливого кохання до її сестри. Все це рвало серце Г. Гейне на шматочки, все це виливалося у неперевершені за звучанням і змістом вірші, якими насолоджувалося багато поколінь прихильників поезії, якими насолоджуються і наші сучасники.