Твір на тему: «Метаморфози» — поема геніального поета Овідія»

Доля видатного давньогрецького поета Овідія склалася не дуже щасливо. Митець потрапив у немилість і був засланий імператором Августом до грецької колонії, що розташовувалася біля гирла Дунаю. У ті часи ця місцевість у порівнянні з Римом була відірвана від цивілізації.

У гніві й розпачі, вигнанець перед від’їздом вирішує назавжди розпрощатися з найдорожчим для нього твором поемою «Метаморфози». Цей поетичний твір Овідій вважав запорукою безсмертя свого імені у світовій історії та літературі. Поет спалив її у вогнищі, але дійсно кажуть, що «рукописи не горять» — друзі митця зберегли кілька копій. Можна сказати, до наших часів поема Овідія «Метаморфози» долетіла на крилах справжньої дружби.

Ця дивовижна епічна поема складається з понад двохсот сказань, у яких міцно переплелися реальність, сучасна поетові, і міфи. За допомогою алегорій та алюзій, використовуючи інакомовність, Овідій розмірковує про створення нашого світу та його мінливість, про шляхи від хаосу до впорядкованості, а також зображує життя природи. Під пером талановитого митця все це перестає бути описом статичних явищ, набуває руху, стає процесом, перевтіленням, тобто метаморфозами.

Страшна картина чотирьох століть, змальована поетом на початку «Метаморфоз», вселяє печаль і всеохоплюючий страх, біль через ті зміни, які спіткали людство, і тугу за минулим. Невідомо, що хотів сказати цими рядками Овідій, але як їх сприймати залежить від кожного з нас. Поет впевнений, що криза людства — зовсім не кінець, і все одно завжди залишається багато того, за що варто битися і віддавати себе, заради чого варто жити. Обов’язково залишаються честь, вірність, кохання, надія та віра. І нікому не відомо, як саме буде розвиватися життя, але доведено, що після спаду настає затишшя, а після нього — новий підйом.

Не менша цінність у всі часи, окрім тих одвічних, що вже згадувалися, — це справжня дружба. І ще одним підтвердженням тому може бути поема Овідія «Метаморфози», яка б так і не стала відома світові, якби не друзі поета. Якби не дружба, навряд чи ми змогли б насолодитися рядками з неперевершеного поетичного твору, останні з якого такі:

«Буду в людей на вустах і, якщо таки можна покластись

На прозорливість співця, — возвеличений, житиму вічно».

Отже, доки у світі будуть існувати дружба, вірність, кохання, краса і велич, доти у людства буде шанс на метаморфози, після яких буде приходити нова, обов’язково краща для людства доба. Чому б і ні?