Твір на тему: «Мова – найцінніший скарб нації» за поезією Пантелеймона Куліша «Рідне слово»

Пантелеймон Куліш був видатним поетом і справжнім патріотом, тому багато значення він придавав рідній мові. Дехто у ХІХ столітті вважав, що українська мова була придатною тільки для спілкування у побуті, що вона була діалектом російської мови, на якому розмовляли прості люди: малоросійські та південноросійські селяни.

Але ще Т. Шевченко довів, що українською мовою можна писати справжні поетичні шедеври. П. Куліш продовжив справу великого Кобзаря, у свою чергу показавши, що саме у мові сконцентрований дух української нації, і, поки існує мова, буде існувати й наш народ, він буде повноцінною нацією. Саме ця тема розвивається у поезії П. Куліша «Рідне слово»:

«Поезія починається із сумної картини:

Мовчки предки наші в полі,

Мовчки спочивають,

Тілько чорнії могили

З вітром розмовляють».

На думку автора, могили — це все, що залишилося від минулої слави України. Але навіть забита власними синами-перевертнями і зовнішніми ворогами, насправді вона не вмерла, а тільки завмерла та дожидає свого зоряного часу. Та й не може вона вмерти, бо завжди залишається живе слово, яке втілило в собі усе, що накопичила українська нація.

Ті, хто зрікся рідної мови, разом з мовою зреклися і правди. Але у ворогів нічого не вийшло:

«Рідне слово, Божа правдо!

Як мала дитина,

Тебе стала промовляти

Хирна Україна».

Разом зі словом залишається вічно живим і власний український розум. Тут поет заперечує Кобзареві, який у поемі «І мертвим, і живим» розвінчував тих українців, хто переймав мудрість у німців, хто вивчав історію України «по німецькому показу». П. Куліш був впевнений, що українці мають неповторний, «не позичений у німця розум». Тому й рідна правда, втілена в українському слові, з часом запанує і в містах, і у селах. Правда і слово об’єднають націю, об’єднають і бідних, і багатих, піднімуть їх на боротьбу проти ворогів України. Тому песимістична картина першої частини поезії «Рідне слово» змінюється потім життєстверджуючими, оптимістичними поглядами у майбутнє.

П. Куліш щиро вірив у воскресіння рідної країни. Причому, першу роль у воскресінні він віддавав слову і був впевнений в тому, що поки буде жити мова, буде жити і надія на те, що нація нарешті почує слова правди і прокинеться. Отже, треба плекати і гартувати нашу мову, мову, якій так багато значення надавали найталановитіші наші співвітчизники, серед яких був і П. Куліш.