Твір на тему: «Що ви вкладаєте в поняття «красива людина»

У зовнішній людській красі втілені наші уявлення про ідеал прекрасного. Зовнішня краса — це не тільки антропологічна досконалість всіх елементів тіла, не тільки здоров’я. Внутрішня одухотвореність — це багатий світ думок і почуттів, моральної гідності, поваги до людей і до себе... Чим вищим є моральний розвиток і загальний рівень духовної культури людини, тим яскравіше у ній відбивається внутрішній духовний світ у зовнішніх рисах. Це свічення душі, яке, за висловом Гегеля, все більше проявляється, розуміється і відчувається сучасною людиною. Внутрішня краса відбивається на зовнішньому вигляді людини.

Єдність внутрішньої і зовнішньої краси — це естетичний вираз моральної гідності. Немає нічого поганого в тому, що людина прагне бути красивою, хоче красиво виглядати. Але мені здається, що треба мати моральне право на це бажання. Моральність цього прагнення визначається тим, якою мірою ця краса виражає творчу, діяльну сутність людини. Найяскравіше краса людини проявляється тоді, коли вона зайнята улюбленою справою, яка за своїм характером підкреслює в ній щось хороше, властиве її особистості. До того ж її зовнішній вигляд осяяний внутрішнім натхненням. Не випадково красу дискобола давньогрецький скульптор Мирон втілив у момент, коли напруга внутрішніх і духовних сил поєдналася з напругою сил фізичних, адже в цьому поєднанні — апофеоз краси.

Зовнішня краса має свої внутрішні, моральні витоки. Улюблена творчість робить людину красивою, перетворює риси обличчя, робить їх тонкими, виразними. Красу створює і тривога, турбота — те, що зазвичай називають «муками творчості». Як горе відкладає на обличчі незабутні зморшки, так і творчі турботи є найтоншим, наймайстернішим скульптором, що робить обличчя красивим. І навпаки: внутрішня порожнеча надає зовнішнім рисам обличчя вираз байдужості. Якщо внутрішнє духовне багатство створює людську красу, то бездіяльність і, тим більше, аморальна діяльність цю красу гублять.

Аморальна діяльність спотворює. Звичка брехати, лицемірити, казати даремні слова створює блукаючий погляд: людина уникає погляду в очі іншим людям. У ній важко розгледіти думку, вона ховає її. Заздрість, егоїзм, підозрілість, боязнь того, що «мене не оцінять» — всі ці почуття поступово роблять грубішими риси обличчя, надають йому похмурість, нелюдимість. Бути самим собою, дорожити своїм достоїнством — це жива кров справжньої людської краси.

Ідеал людської краси — це разом з тим й ідеал моральності. Єдність фізичної, моральної, естетичної досконалості — це і є та гармонія, про яку так багато говориться.