Твір на тему: «Суперечливість теорії «крові по совісті» за романом «Злочин і кара»

Головний герой роману Ф. Достоєвського «Злочин і кара» Родіон Раскольников – студент, що животіє в петербурзьких нетрях, який не має можливості вчитися далі через відсутність коштів, безперечно людина обдарована і недурна – центральна фігура твору. У творі автор вміло малює картини невлаштованого побуту молодої людини і її мук з приводу того, що жити так нижче людської гідності, послідовно прописує моменти, які змушують юнака піддатися спокусі, спланувати вбивство для вирішення своїх матеріальних проблем.

Зрозуміло, що породжені принизливим і жалюгідним існуванням студента думки, опановують їм не відразу, йде боротьба у свідомості й душі . Політичні процеси, що відбуваються в цей період в суспільстві, так само сприяють руйнуванню моральних установок, порушують культурні традиції, обривають зв’язок з минулим, історичні корені.

Моральні принципи, стримуючі раніше особистість в якихось рамках, межах, раптом перестають діяти і звільняють від зобов’язань та виконання канонів, до того ж на очі герою постійно потрапляють ті самі приклади порушення всіх цих норм і правил «моралістами». Суспільство влаштоване так, що чесний трудівник не в змозі утримувати сім’ю. Щоб не померти від голоду Соні Мармеладовій доводиться продавати своє тіло на панелі, поки її батько, чиновник нижчого стану від безвиході спивається, розуміючи, що він нікчема.

Принципи, які раніше здавалися Родіону Раскольникову непорушними, раптом втрачають усіляку цінність, перетворюються на нісенітницю, дрібницю, через яку легко можна переступити. Ось так і з’являються на світ дві категорії людей, на які поділив людство жебрак студент: «надлюди» і «тварини тремтячі». Бути частиною мурашника Родіон, природно, не бажає. Його кумири, Магомет і Наполеон, особистості сильні та впевнені в собі, що домоглися багато чого, що перевернули історію, самі написали її, підносяться над сірою масою, над безликою юрбою. Мурашник Раскольников зневажає.

Описуючи емоції, метання і думки героя Достоєвському вдається домогтися глибокої деталізації. Здається, що автор спостерігає за героєм наживо і просто записує моменти, які не можуть не впасти в око: ось герой зблід від переляку, ось він зомлів, втративши над собою контроль. Нервове перенапруження описано з такою чіткістю, начебто б автор сам хворів на цю гарячку, сам підозрював всіх і вся, сам мучився від самотності і відірваності від світу, який він покликаний був зробити краще і чистіше.

Дивно точно підібрані слова для опису стану Родіона: «ніби ножицями відрізав себе...». Відсутність прямих доказів і навіть те, що злочинець знайдений, не дає очікуваний спокій Раскольникову. Він, як і раніше, не може ні сам використовувати гроші, які він вкрав, ні роздати їх людям, як хотів від початку. Ні, не каяття рухає їм і не жалість до невинно вбитої Лізавети. Він не шкодує, що вбив лихварку, але в жаху, що не витримав перевірку, виявився слабким і ніяк не може відносити себе до касти вищих, тепер він така ж «тварина тремтяча».

Людина по натурі товариська, добровільно ув’язнює себе, огороджуючи від усього світу, але муки совісті і розуму не дають Раскольникову спокою і він вимушено відкривається, визнається у своєму злочині Соні Мармеладовій. Він сприймає її як соратницю, людину близьку хоча б тому, що вона, як і він сам, знищує себе, торгує собою, і робить це заради вищої мети, не заради себе, а заради своєї сім’ї, відмовляючи собі навіть у такій розкоші, як самогубство.

Раскольников приходить до висновку, що дівчина, здавалося б така слабка і покірна своїй долі, виявляється сильнішою його самого і ніяк не може потрапляти в «тварі тремтячі», адже вона при всьому своєму способі життя залишається людиною високоморальною, чистою і цільною. Вона не розчарувалася в людях і прагне робити їм тільки добро. З волі автора ми приходимо до висновку, що єдиний спосіб перетворити суспільство – це самопожертва і християнська любов.