Твір на тему: «Відображення життя селян-кріпаків у творі Івана Нечуя-Левицького «Микола Джеря»

Літературна діяльність одного з найкращих українських письменників І. Нечуй-Левицького тривала майже півстоліття. Близько шістдесяти творів було написано автором протягом цього часу. Різні верстви українського населення стали героями його повістей, оповідань і п’єс: селяни, інтелігенція, міщани, заробітчани, попи, ченці та інші. Твори І. Нечуй-Левицького, у яких він відобразив життя українського селянства за часів кріпацтва, заслужено вважаються його найкращим надбанням. Одним з таких творів є повість «Микола Джеря».

Повість І. Нечуй-Левицького «Микола Джеря» була написана у 1878 році. Вона стала одним з найбільших творчих досягнень письменника. Початком твору є чудовий опис природи, у якому змальовується село Вербівка та річка Роставиця. Далі письменник веде нас стежкою у саме село. Це звичайне українське поселення за часів кріпаччини. Там ми зустрічаємо кріпака-бунтаря Миколу Джерю, який і є головним героєм повісті. Також ми знайомимося з його батьком, матір’ю, дружиною Нимидорою і його односельцями.

Умови життя селян-кріпаків були дуже тяжкими і майже нестерпними. Вони працювали на пана зранку до пізнього вечора. Селяни повинні були відробляти три дні панщини, шарварок і так звані зимові дні. Селян все гнали та гнали на панщину і нікому не було діла до того, що їх жито стояло та осипалося, що його ніколи було жати. За свій кошт з весни до осені жінки були змушені відгодовувати панських курей та каченят. Навіть довгими зимовими вечорами вони пряли панові прядиво.

Тяжким тягарем було життя і для молодшого покоління, представниками якого у селі Вербівка були Микола і Нимидора. Не раз Микола за свою правду був битий панськими канчуками. Його дружина, народивши дитину, не змогла, піднявшись на третій день після пологів, піти на панщину. За це її відлупцював нагайкою осавул.

Часто замислювався Микола Джеря, чому у світі існує така несправедливість. Він усе думав: «нащо Бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми: одним дав панство й степи, лани, а другим дав важку працю, бідність та трохи не торби».

В образах пана Бжозовського, осавула, гуменного автор відобразив жорстоких експлуататорів українського народу, які прагнули збагачення за рахунок важкої праці селян. Саме вони примусили героя повісті втекти з панщини. Микола Джеря вирішує разом зі своїми товаришами шукати собі більш кращої долі, бо він та його односельці були доведені до відчаю панськими знущаннями і погрозами віддати молодь у солдати.

Зображуючи життя народу за часів кріпацтва, автор підкреслює головну думку повісті «Микола Джеря» про те, що український народ ніколи не міг примиритися з неволею і кріпаччиною, і найкращі його представники у всі часи усіма силами боролися проти своїх гнобителів.