Твір на тему: «Чи є світло у віконечку?» за оповіданням Тетяни Толстої «Віконечко»

Художній світ Тетяни Толстой представляється одним з найяскравіших, найбільш самобутніх в сучасній літературі. Почавши працювати вже в безцензурному просторі, вона змогла вільно освоювати різноманітні маршрути літературного експерименту. Яскравим прикладом одного з таких експериментів є оповідання «Віконечко», яке входить до збірки з примітним заголовком «Не Кись».

Оповідання «Віконечко» невелике за обсягом. За жанром, скоріше усього, - пародія (якщо можна так висловитися) на реалії російського життя 90-х років. У творі показано час загального, глобального, повального дефіциту. Використовується типово постмодерністський прийом – реалії не позначені конкретно, розмиті, але легко вгадуються і час, і місце дії: згадка про Манежну площу , про Олександрівський сад, Черемушкінськийу ринок, «все як у Якубовича – подарунки у студію», тому читачам легко здогадатися, що місце дії – Москва, час дії – середина 90-х років.

Поклавши в основу оповідання певну напівфантастичну подію – видачу у віконце подарунків – Тетяна Толстая використовує прийом доведення ситуації до абсурду. Дія розвивається по наростаючій і, зрештою, доходить до небувалого фантастичного перебільшення. Але оскільки цей розвиток (ця фантасмагорія) ідейно, композиційно і логічно виправдана, читачі не відчувають себе обдуреними. Без моралі, ненав’язливо, підспудно, проповідуючи істинні моральні цінності замість уявних цінностей – речей, авторка таким чином виступає проти страшної «хвороби» (прикмети того і не тільки часу) - «речизма».

Головний герой оповідання – Шульгін – часто заходить до сусіда (Валери Фролову) пограти в нарди. Він справедливо цікавиться, звідки у часи дефіциту у сусіда щодня з’являються нові, хоча часто і непотрібні речі.

Ось тут і слідує розповідь про чарівне Віконечко, обов’язкова умова отримання «подарунка» у якому – відповідь: «Беру!». Причому це « беру!» - Обов’язкове, неважливо, що б не давали.

Тут доречно згадати про безглузді «розіграші» на роботі зовсім непотрібних людям речей: коли в газеті можна було зустріти оголошення: «Міняю каструлю емальовану на босоніжки імпортні тощо», про записи у величезні черги на побутову техніку, меблі та інший дефіцит. Ось вони і є легко пізнавані реалії того часу.

Шульгін, заперечуючи сусідові, каже: «Безкоштовно нічого не буває!», На що Фролов відповідає: «Не буває, а дають». Тут автор ніби підкреслює, що, коли щось дають, тільки сама людина вирішує: брати їй чи не брати. Як тут не згадати відоме горьківське «за все, що людина має, вона платить собою: своїм здоров’ям, розумом, силою, а іноді – життям», на що а горьківський герой відповідав, що хоче залишитися цілим.

Ось ця авторська думка, що безкоштовно нічого не буває і є лейтмотивом оповідання, а ще одною думкою твору Т. Толстої є думка про те, що все ж таки є Світ у віконечку» і більшість людей розуміє, що просто так нічого не буває.