Твір на тему: «Показ соціальної нерівності у драмі Тараса Шевченка «Назар Стодоля»

Головний герой драми Т. Шевченка «Назар Стодоля» є звичайним українським козаком. І це не випадково, адже поет дуже поважав козацьке воїнство і шкодував через те, що козаччина минула. Назар Стодоля став уособленням справедливості, хоробрості і мужності. Він завжди був чесний з собою та іншими. Це був гарний товариш, який ніколи не зраджував друзів і готовий був заради них пожертвувати усім, що в нього було.

Назара Стодолю поважало товариство, як поважало і його побратима Гната, який за Назара був готовий віддати життя. А сам Стодоля якось навіть урятував людину від смерті: це був Хома Кичатий, батько його нареченої. Назар був щирим і гордим, він ніколи не преклоняв коліна і не робив це навіть перед гетьманом. А ось перед батьком своєї коханої він став на коліна, адже для нього кохання було найдорожчим у світі почуттям.

Але чому ж за такого справного козака Хома не хотів віддавати свою дочку? Чому він обдурив Галю, прийняв сватів від старого полковника, а дівчині сказав, що вони від Стодолі?

Справа в тому, що вже в ті часи, коли відбувалася дія драми, тобто у XVII сторіччі, серед козацтва існувала соціальна нерівність і вона все більше поширювалася. Це на Запорізькій Січі людину поважали не за її положення, а за її мужність і гідність. А у XVII столітті, у часи, коли на чолі української держави став гетьман і його полковники, тисяцькі і сотники роз’їхалися по всім куточкам України, стало зовсім по-іншому.

Батькові Галі дуже хотілося стати тестем людини від влади, і його мрії стали відомі вже з початку твору: «У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигирині гуляй собі з полковничою булавою! І слава, і почет, і червінці до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червінці. Їх люди по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться». Тобто на думці у сотника були лише влада, слава і багатство. Заради цього Хома був готовий віддати свою дочку за старого нелюба, навіть незважаючи не те, що Назар врятував його від смерті, що називав його сином, що покійній Галиній матері обіцяв віддати дочку за козака.

Т. Шевченко з великим жалем констатує, що у самому розквіті козацтва серед козаків стала з’являтися соціальна нерівність, а людина стала цінуватися за багатством і владою, за тим, що вона мала. Але драма закінчується щасливо: Хома одумується і благословляє на шлюб Назара й Галю. Та все одно з плином часу українське панство забуло про те, що походить від звичайних козаків, воно хотіло лише пишатися своїм становищем і не визнавало тих, хто був нижчий за чином, хто був не таким багатим. Т. Шевченко передбачив все це задовго до того, як воно прийшло у життя українців, і доказом того є драма «Назар Стодоля».