Твір у форматі ЗНО: «Ми можемо вмерти — не вмре Батьківщина, ми можемо вмерти — не згине народ»

Український народ завжди потерпав від усіляких бід: на нас нападали, забирали нашу землю, змушували коритися і працювати на інших, тому історію нашої землі читати без сліз просто неможливо. Але усі ці біди не завадили нам вистояти, показати свою силу і могутність. Українці досі живі, досі жива і єдина нація, повноцінний організм. Тому я дуже сумніваюсь у тому, що колись Україна і українці повністю загинуть. Я вважаю, що навіть після нашої смерті українська земля вистоїть, наша з вами Батьківщина буде тільки процвітати, адже після такої довгої і відданої боротьби інакше бути просто не може.

Чому я так думаю? Можу назвати кілька аргументів на користь свого твердження. По-перше, українці — це народ, який справді вміє довго терпіти, він вміє пробачати і вірити своїм обранцям до останнього. Але це ще і той народ, який не витримує зраду, ненавидить брехню і зневажає підлабузництво. Тому така нація просто не може не досягнути бажаного, такі люди все ж заслуговують на винагороду за свою рішучість, незламність і постійний, безупинний рух до мети.

Згадаймо тільки події 2013-2014 років. Так. Я говорю про революцію Гідності. Пам’ятаєте отой момент, коли наш псевдопрезидент в останню мить забрав у мільйонів українців їхню мрію — асоціацію з Європейським Союзом. Ніхто не чекав від українського народу бодай якоїсь мінімальної реакції, але ми не втратили отого козацького духу, що був у наших предків, ми нагадали про своє існування, нагадали про те, що саме ми творимо власну долю, а не якийсь там чоловічок при владі. Українці повстали. Українці показали свою волю, жагу до кращого життя, свою силу і впевненість. Таку наполегливість не можна було зламати нічим, і сто смертей на Майдані є тому підтвердженням. І це не перша революція в Україні, за останній час їх було не мало, адже окрім революції Гідності, були й Помаранчева і революція На граніті. То чи це не показник того, що ми боремося, то чи ми не заслуговуємо на бажане? Впевнена, що наступне покоління теж буде так віддано відстоювати права України, так віддано захищати свою Батьківщину, як і їх попередники, адже у нас, українців, це в крові.

По-друге, ні наш народ, ні наша Батьківщина не помре доти, доки у кожного громадянина є бажання свою землю оберігати. А повірте, це бажання присутнє в українців ще з найдавніших часів, мабуть, ще з періоду Київської Русі. І за весь цей довжелезний період воно не зникло, а навпаки ще більше посилилось. Україну боронили не тільки мечем, списом, шаблею чи автоматом. Україну боронили відкриттями, талантами і словом.

Скільки письменників присвячували свої твори українській тематиці, скільки з них поставало на захист української землі. Мабуть, найкращим прикладом і підтвердженням мого другого аргументу може слугувати уся творчість Тараса Григоровича Шевченка. Український Кобзар був щиро закоханий у свою рідну землю. У своїх творах він страждав разом з нею, співчував їй, підтримував. Слова Тараса Шевченка — це Гімн українського народу. Його творчість завжди спонукала нас до дій, до нових тверджень, саме він сказав слова, які досі лунають у душі кожного українського громадянина: «Борітеся — поборете». Його поезії, поеми будуть популярними і надалі, адже у них усі ми, у них уся Україна.

Отже, доки ми віримо у майбутнє, доки ми усім серцем любимо нашу Батьківщину — доки вона і буде жити, доки буде лунати на ній щасливий дитячий сміх. Тож наше завдання — передавати оце почуття своїм нащадкам, і тоді, це вже точно, смерть ніколи не спіткає Україну.