Твір на тему: «Сатиричні сторінки роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»

Колись я вважала, що завжди можна визначити, «що таке добре і що таке погано», поставити чіткі рубежі, і, звичайно, чинила далі за людськими законами, намагаючись бути якомога найкращою.

Мабуть, саме ця книга й допомогла мені не тільки піти далі у розумінні цього нелегкого питання, а й сформулювати деякі відповіді.

По-перше, сам Воланд та його почт виявилися занадто привабливими, а їхні витівки у вар’єте, у ЖЕКу, у різних установах просто сприймалися як меч, що законно карає. Як кажуть, кожному за їхні справи.

По-друге, і Майстер, і його подруга — просто звичайні люди, яким притаманні людські чесноти й людські вади, бо вони, перш за все, діти свого часу, хоча, може, й кращі його діти.

Тому так і кортить кожного разу допомогти Маргариті з її бешкетом у квартирі Латунського, радіти її гучній відповіді друзям підступного Алоїзія Могорича, думати, коли ж доберуться органи влади до таких тихих, «бідних» жінок.

Може, читаючи роман уперше десь років у п’ятнадцять, дорікаєш Майстру: навіщо спалив роман, чому не став боротися? А перечитуючи пізніше вже дещо заспокоюєшся: мабуть, зважив сили, зрозумів, що краще вже безіменний пацієнт у лікарні для божевільних, аніж відомий письменник — в’язень десь на Соловках. Хоча, якщо подумати, це можливо тільки для посередності, бо творець має бути гідним власного твору. Тому й дістають Майстер і його подруга не «світло», а тільки «спокій», і ті, хто самі добровільно обрали страждання та страту, мають право так казати.

Не буде зворотного ходу тим, хто проміняв свій талант на комфорт і привілей, хто пишався походженням, але не мав чого сказати людям і ліз у перші лави, хто вважав, що Пушкін став безсмертним тільки завдяки тому «білогвардійцю», який вцілив у нього.

Але людина, яка відкинула чуже, яка не стане вже сліпо повторювати заїжджені істини, залишить справжній поетичний дар, — має хоча б спробу розгадати таємницю будиночку на Арбаті, має змогу під час весняної повені бачити «якісь піднесені й щасливі сни». Важливо — не відступити, не зрадити у найдорожчому, а головне — не злякатися, бо єдине, що сказав Він перед стратою, — «що серед людських вад найбільшою він вважає боягузство».

Сміливість виявляється не тільки в бою, але й у вчасно сказаному слові, у власній жертві, бо, змовчавши, можна опинитися на одному боці зі зрадником. Може, покарання Іуди і було одним із найсміливіших вчинків п’ятого вершника Іудеї Понтія Пілата? Хоч, знову-таки, переступив він тут закон і обов’язок охоронця порядку.

Добро і зло ще й тому ідуть поруч, що вони допомагають один одному: дотримуватися своїх слів, виконувати загадане, не заподіяти нікому шкоди. Межа між світлом і тінню є в серці людини, і тому Маргарита не може дозволити собі піти вночі від чоловіка, не поговоривши з ним відверто, не може кинути хворого Майстра з обгорілими зошитами біля печі або залишити Фріду без відповіді.

Висміює письменник і бажання людей до легкої наживи. Це добре видно в епізоді, де описується виступ Воланда з його почтом у вар’єте. Люди ловлять червонці, бо вважають їх справжніми, але ті в кінці сеансу виявляються оманою, і люди лишаються ні з чим.

Питання цензури Булгаков також висвітлив у своєму творі. Коли Майстер написав свій роман про Понтія Пілата, на нього так почали тиснути, що він був змушений кудись зникнути. Письменникові сумно, що талановиті особистості не можуть реалізувати свої творчі здібності. Цінуються такі «митці», як Іван Бездомний та його друзі. Понад усе вони хочуть заволодіти жаданим членським квитком, який дає багато привілеїв. Булгаков вважає, що мистецтво і культура не можуть бути на належному рівні за таких обставин, і сподівається на зміни. Він стверджує, що кожна людина повинна займатися своєю справою: це видно на прикладі Івана Бездомного, який знаходить своє призначення у вивченні стародавньої історії, після того як розуміє, що поет він — нікудишній.

Булгаков загострює увагу на особистості Понтія Пілата — людини, наділеної владою, силою, розумом. За маскою жорстокості, байдужості, відчуження ховається серце, здатне страждати й співчувати. Він розуміє, що засуджений до страти Ієшуа ні в чому не винний, та в нього не вистачає сили і мужності скасувати волю Синедріону та натовпу неосвічених жорстоких людей.

Отже, Михайло Булгаков вважає, що людина ніколи не повинна зраджувати своїм принципам і робити неправильні вчинки за бажанням інших людей. Окрім того, письменник порушує проблеми хабарництва, пияцтва, нечесності, неосвіченості, боягузтва, фальші почуттів та багато інших.