Твір на тему: «Неповторний світ дитинства в повісті Віктора Близнеця «Звук павутинки»

У своїй повісті «Звук павутинки» В. Близнець передав яскраві дитячі враження від загадкового навколишнього світу. Головний герой твору — звичайний сільський хлопчик Льонька з його фантазіями та мріями. Письменник присвятив повість «трав’яним коникам, хрущам, тихому дощеві, замуленій річечці — найбільшим чудесам світу, які ми відкриваємо в дитинстві». Автор стверджує, що тільки той, у кого є бажання пізнавати світ, той, у кого є мрія, може бачити і Срібного чоловічка, і Бума, і Сопуху, і душу померлого Рекса.

Поза увагою маленького дослідника Льоньки не залишався найменший порух. Він, наприклад, вмів дивитися «сонячне кіно». Коли мати вранці зачиняла віконниці, думаючи, що хлопчик спить, Льонька через маленьку шпаринку спостерігав за життям мікроскопічного світу. Він бачив, як поважні і чемні Вишневі Пушинки виступають із темряви, як маленькі живі клубочки. Льонька уявляв, як все більше і більше пушинок прибуває на галявину, як кожна з них обходить своїх подруг, низько присідає і каже: «Вишневих снів тобі, сестро!».

Зовсім ще дитина, у своїх міркуваннях Льонька вже цілком дорослий, бо розуміє ціну справжньої дружби, здатний відрізнити добро від зла. Коли хлопчик зустрічає на річці хворого Адама і знайомиться з ним, Льоньку дуже вражає, що той так само, як і він, вміє будувати греблю й кораблики, вміє розмовляти з річкою, листочками, вміє бачити невидиме, хоча вже зовсім дорослий.

На жаль, більшість дорослих людей повертаються у дитячий світ тільки на межі смерті, як це було і з Адамом. А Льонці так був потрібен однодумець, з яким би можна було робити нові відкриття і просто гратися! Тому він до останнього дня спілкувався з Адаменком і ходив до нього навіть тоді, коли той вже не міг підводитися з ліжка. Врешті-решт Льонька втратив кращого друга, з яким познайомився зовсім недавно і через це дуже хвилювався.

До смертельно хворого Адаменка Льоньку надовго не пускали і хлопчику доводилося спілкуватися з душею вбитого собаки та уявною дівчинкою Ніною. Вона була немов містком між Адамом і Льонькою, між дорослим життям і дитинством. Ніна розповідала хлопчикові про Адама, навіть читала від нього листи. Дівчинка завжди припливала на невеличкому човнику, вона з’являлася нізвідки і зникала в нікуди. Але Ніна для Льоньки була надзвичайно важливою, і він з нетерпінням чекав її кожен раз, щоб просто поговорити з нею про життя. Але Ніна була упевнена, що Льонька забуде про неї так само, як й інші її друзі, які стали дорослими і припинили фантазувати, мріяти, бути природними.

Зрозуміло, що кінець літа і розставання Льоньки з Ніною символізують прощання з дитинством і перехід до дорослого життя. Але хочеться вірити, що Льонька назавжди збереже у своїй пам’яті літні дні, збереже вміння чути «звук павутинки», мріяти і бачити незвичайне в навколишньому світі.