Твір на тему: «Зображення закріпаченого села на прикладі роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Відомий український письменник Панас Мирний у своєму романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» зумів відтворити майже столітню історію українського селянства на прикладі яскраво зображеної історії села Піски. У романі розповідається про нашу рідну Україну та життя українського народу ще до періоду закріпачення. У ті часи око тішили веселі хутори, села та присілки серед безмежних степів.

Хоч село Піски на той час і було ще вільним, але до селян все частіше доходили розповіді про сусіднє село Гетьманське, де з людей знущався пан полковник зі своєю дружиною. Дуже жорстокою була дружина полковника, вона морила дівчат в колодках по цілому тижню, вибивала черевиками очі та зуби, мазала дьогтем голову, натикала її пір’ям, відрізала коси. Ніхто не міг у Гетьманському одружитися, не заплативши викупу. З часом не обминуло лихо і село Піски, так само, як і всю Україну. Селяни опинилися в неволі, а село Піски стало належати польському генералові. Був він представником шляхти, яка після занепаду Польщі перекинулася під заступництво російського царя: «Заліз у якийсь полк, терся до передніх вельмож, поки таки дотерся до генерала… й до Пісок!». Генерал та його численні нащадки зі своїми нескінченими указами та вигадками день за днем вбивали в селянах прагнення до волі. «Кожен час вкорочувався уривок, на котрім були піщани прив’язані до генеральші, – поки не вкоротили так, що вже можна було безпечно за чуби брати…». Через ці події все частіше почали втікати з села кріпаки. Але скільки б не втікало народу, для панів залишалося достатньо людей, які перетворилися у покірних волів, що засівали зерном панські землі.

Горе та безвихідь зробило з селян ледарів та пияк, які вже навіть перестали тікати від пана. Неволя, як чад, задурманила голови селянам, село стало пошарпаним, обтіпаним та убогим. Навіть де-не-де стали з’являтися злодії. Отаким стало життя у Пісках за часи кріпацтва. Раніш люди жили не замикаючи двері, а при панах стало страшно жити навіть на засуві.

Не принесла свободи українським селянам і реформа, яку провела царська влада у 1861 році, вона навіть не полегшила їхній стан. «Голодною волею» назвали у народі цю реформу, тому що зустріли її, мов жебраки, обідрані до нитки, і тому були вимушені повернутися до панів, ще в більш гірше рабство, ніж було до того.