Твір на тему: «Образи жінок-кріпачок у повісті Марко Вовчка «Інститутка»

У повісті «Інститутка» відомої української письменниці М. Вовчка зображене життя українського селянства за часів кріпаччини. У ті часи до кріпаків пани ставилися гірше ніж до своєї худоби, їх могли ні за що покарати, подарувати, програти в карти, немов це якась річ, а не людина. Зрозуміло, що не всі пани були такими жорстокими, але молода панночка з повісті «Інститутка» була справжнім катом по відношенню до своїх людей.

Оповідь у цьому творі ведеться від імені Устини, однієї з кріпачок. Вона розповідає не тільки про власне життя, а й про те, як жорстоко ставилася їхня пані-інститутка до своїх кріпаків. Устина була сиротою і з раннього дитинства не знала, що таке турбота та ласка. Незважаючи на це, дівчина завжди була з гарним настроєм, бо, як вона сама пояснювала, «зроду така вдалася». Але й вона через образи, що завдавала панночка, часто гірко плакала.

Устина ніколи не цуралася важкої праці, але навіть найлегша праця ставала для неї справжньою каторгою, якщо була приправлена «доріканням та гордуванням» господині. Тому й не витримувала Устина, тому й ридала часом, але попри це вона не зненавиділа усіх панів, її серце не зачерствіло, вона не зневірилася у людях. Дівчина просто не була здатною до лихих почуттів, а тим більше до вчинків. А коли вона вийшла заміж, жити їй стало легше, адже своє горе вона ділила з коханою людиною, зі своїм чоловіком.

Устина була хоч і неписьменною, але розумною і при цьому спостережливою дівчиною. Вона добре бачила, як її панночка закохувала в себе паничів, вона розуміла, чому та покохала полкового лікаря. «Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи», — так вона характеризувала їхні стосунки. Сама Устина була здатна на найщиріші почуття і вірність: свого чоловіка вона чекала з солдатчини сім років, і це було для неї неважко, бо вона по-справжньому кохала. На думку Устини, найбільшим щастям для людини є воля, хоча б воля душі та серця: «Я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь — байдуже мені, що й є ті пани на світі!»

У своїй повісті М. Вовчок зобразила й інших жінок-кріпачок. Про них письменниця розповідає з великою симпатією, хоча доля їхня була дуже гірка. Наприклад, це Катря, яка через постійну працю втратила свою дитину і через це потім збожеволіла та загинула. А ще єдиною жінкою, яка могла терпіти знущання інститутки, була бабуся. Ця старенька була для кріпачок немов мати, могла завжди їх приголубити і заспокоїти. Бабуся багато чого пережила у своєму житті і вміла не звертати уваги на сварки панночки.

У повісті «Інститутка» М. Вовчок зобразила три різних типи жінок, у яких була спільна кріпацька доля. Письменниця показала, що навіть у найважчих умовах можна зберегти від гріха свою душу, а серце від черствості. М. Вовчок не мала сумніву, що селяни-кріпаки були такі ж самі люди, як і їхні пани, а в більшості випадків навіть кращими за них.