Твір на тему: «Літературна спадщина Григорія Сковороди»
Українська література викохала безліч талановитих письменників, прозаїків, піснярів, твори яких і нині продовжують дивувати світову громадськість своєю вишуканістю та красою нашої рідної мови. Чільне місце серед митців вітчизняного слова займає Григорій Савич Сковорода — видатний просвітитель, філософ, байкар та прозаїк. Його вірші пронизані духом українського бароко — стилем, який найбільше припав йому до душі та допоміг якнайточніше висловити власні думки та передати свої ідеї суспільству.
Як відомо, Григорій Савич протягом усього життя дотримувався Божих заповідей, пропагував гуманістичні ідеї, із повагою ставився до оточуючих людей, а також до природи. В основу своєї першої збірки віршів «Сад божественних пісень» автор поклав ідеї, взяті зі Святого Письма, доповнив їх, розширив та показав власне бачення проблем, які, на його думку, у той час панували в суспільстві. Наприклад, у 23-ій пісні просвітитель засуджує людей за марну витрату часу, байдикування, заняття непотрібними та некорисними справами. Поет щиро переконаний, що необхідно цінувати кожен день, кожну хвилину нашого життя й не забувати про добро, взаємоповагу та набожність:
«Краще мить чесно жить, аніж день в мислях злих.
Краще в святі день пробуть, аніж безбожний рік.
Буде чистий хай рік, ліпш ніж десять брудних,
Краще десять корисних, аніж безплідний вік»
Деякі пісні даної збірки не можуть залишити байдужим нікого, адже вони наповненні чарівним, чуттєвим описом краси рідного краю. Автор влучно підбирає слова, якими він ніби малює в уяві читача образ справжньої природньої гармонії та допомагає йому стати ближчим до навколишнього світу:
«Ах ви, вод потоки чисті!
Береги річок трависті!
Ах, кучері які в дібров цих і гайків.
Жайворонок між полями,
Соловейко між садами, -
Той угорі дзвенить, інший на гіллі свистить»
Як на мене, варто відзначити ще одну пісню зі збірки «Сад божественних пісень», яка стала першою спробою обдарованого поета змалювати тогочасне суспільство у відверто сатиричній манері. Автор не лише засуджує відсутність моралі та безбожність своїх сучасників, а й висміює поведінку царату щодо запровадження власних порядків в українських губерніях:
«Всякому місту — звичай і права,
всяка тримає свій ум голова;
Всякому серцю — любов і тепло,
Всякеє горло свій смак віднайшло…»
На мою думку, недарма Григорія Сковороду називають «українським Сократом», адже його філософські вчення, безперечно, наближаються до ідей одного з найкращих просвітителів усіх часів та народів. В основу своїх проповідей видатний гуманіст поклав ідею самопізнання, як запоруку формування справжнього щастя. За його щирим переконанням, кожній людині необхідно хоч інколи заглиблюватися у свій внутрішній світ, шукаючи там свою справжню сутність, а віднайшовши, вчитися жити в гармонії з собою та оточенням. Також філософ пропагує ідею «сродної праці», яку він висвітлив у байці «Бджола та Шершень», що стала перлиною збірки «Байки Харківські». Він уважає, що людина може бути щасливою лише тоді, коли займається справою, до якої справді має природний хист, адже тільки тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним.»
Отже, Григорій Сковорода залишив помітний слід в історії української літератури, ставши не лише видатним філософом та письменником, а й справжньою людиною з великої літери. Останніми словами гуманіста були: «Світ ловив мене, та не спіймав.», які згодом стали відомим афоризмом.