Твір на тему: «Ми бідні не тим, що нічого не маємо, а тим, що нічого не знаємо»

Сонячного осіннього ранку кожен з нас колись уперше відправлявся до школи, мріючи, що тепер впізнає багато цікавого, стане розумним і дорослим, як казали батьки. На це старші школярі поблажливо посміхалися, мовляв, недовго доведеться радіти, все дуже швидко набридне. Ось таке різне ставлення до знань можна побачити у житті.

Та як би там не було, а знання для кожної людини — це безцінний скарб. На жаль, лінькуваті невігласи не можуть зрозуміти всю користь і красу знань, роздивитися багатогранність і цікавість наук, користь яких важко переоцінити. Лінощі, які заважають нам всотувати живильну вологу найкорисніших знань, розпочинаються саме зі шкільної лави, причому досить часто з провини не учня, а його товаришів, а інколи навіть викладачів, які подають учбові матеріали сухо і нецікаво. Та не слід у всьому звинувачувати вчителів, бо те, наскільки добре ми будемо вчитися насамперед залежить від нас самих, а вже потім від батьків, друзів і вчителів.

З часом кожен з нас зрозуміє, що якою б багатою не стала людина, ніяке багатство не замінить їй задоволення пізнавати щось нове, відкривати для себе щось цікаве, про що людина не знала, або хотіла дізнатися, але не мала можливостей. Ніяке багатство не замінить людині задоволення використовувати власні знання на користь собі та оточуючим. Бо нікому непотрібні знання не приносять ніякої радості. Хоча правильніше сказати не «непотрібні», а просто «непрактичні».

На мій погляд, будь-які знання мають свою якісну оцінку. Наприклад, шкільні знання — це мінімум того, що повинна знати людина, професійні знання — то середній рівень, а ось вищим класом я вважаю загальну ерудицію. Та й здобувати усі ці знання людина повинна впорядковано, всотувати їх, наче губка, і старатися не загубити жодної краплини. Саме за таких умов розумна людина не буде відчувати себе бідною і буде розуміти, що не в багатстві щастя, а, точніше, не тільки в багатстві. Передусім, кожен з нас повинен знати культуру рідного народу, історію рідної країни, її мову та літературу. Бо людину, яка досягла неабияких висот в науках, але не знає історії, культури та мови своєї Батьківщини, неможливо вважати по-справжньому освіченою.

Чим розумніша людина, тим сильніше вона буде тягнутися до нових знань. А справжні знання дають можливість робити корисні та важливі справи. Людство безсмертне завдяки пам’яті, яку залишають після себе представники того чи іншого покоління, завдяки тому, що кожен з нас залишить після себе.

Від освіченості залежить і поведінка людини, адже освічена людина не дозволить собі нестриманості, неввічливості і непристойності у ставленні до інших. Знання знищують в людині підступність, заздрощі, жадібність, вони дають їй доброзичливе і поважне ставлення оточуючих, почуття власної гідності.

Отже, знання і вміння їх використовувати на користь іншим — це найцінніший дар, духовне багатство і гарант духовної рівноваги. Знання — це справжнє багатство!