Твір на тему: «Алегоричний сенс зображення історії родини Буендіа» за романом Габрієля Гарсія Маркеса «Сто років самотності»

Іронічність і казковість є двома своєрідними началами в романі Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності». На тлі суворої історії як порив свіжого повітря в романі звучить казка. Вона несе поезію і романтику, проникає в сім’ю Буендіа. У творі ми раз у раз стикаємося з казковими епізодами і поетичними образами. У владному Джеку Брауні простежується чарівний чаклун. У солдатах, які прийшли розібратися зі страйкарями, ми бачимо «багатоголового дракона». Є у творі й інші інтригуючі образи. Похмуре місто, звідки родом Фернандо, де на вуличках можна зустріти привидів, і дзвони тридцяти двох дзвіниць б’ють набат по своєму житті, приймають образ царства цього чаклуна.

Через увесь твір пролягли стежки казки, за якими, наприклад, приходять цигани в Макондо, по них від розгрому до розгрому бродить непереможний полковник Ауреліано, на них розшукує найкрасивішу на землі жінку Аурелаіано Другий.

У творі можна знайти й близько знайому нам Габо, вид казкового пророкування: карткові розклади і передбачення долі. Ці передбачення романтичні, таємничі й неймовірно доброзичливі. Але у них є вада: справжнє життя, яке знає тільки автор, укладається їм на зло так, як вони і не хочуть. Таким чином Ауреліано Хосе, який з передрікання карт повинен був прожити довге щасливе життя з великою родиною, натомість пав жертвою кулі на війні, не обізнаної у картах.

У творі є й традиційні для казки смерть і привиди. Але образ смерті тут зовсім не традиційний, немає черепів, кіс. Це звичайна жінка у синьому вбранні. Вона, як у казці, розпоряджається пошити Амаранте саван, але за помахом чарівної палички її можна провести і розтягнути пошиття на невизначений термін. Привиди тут теж виконують свою роль. В них укладені образи докори сумління і пам’ять століть. У творі так само є і казки з «Тисячі і однієї ночі». Це споконвічно циганські казки, вони їхні автори та головні герої.

За своєю спорідненістю казка — чи то дочка, чи то сестра міфу, а значить на ранг нижче міфу — могутнього, важливого і загадкового. Але так само вони взаємопов’язані спорідненим зв’язком. У міфах є шматочок душі людини. Казка теж може претендувати на пост міфу, але в ній є й народні рамки дозволеного. Завдяки цьому зображення родини Буендіа у романі Г. Г. Маркеса «Сто років самотності» набуває алегоричного сенсу.