Твір на тему: «Наскрізний пафос життєствердження в новелі Григорія Косинки «В житах»

Фабула новели Г. Косинки «В житах» досить проста. Автор розповідає нам про українського парубка, який дезертирував з царської служби. Щоб не бути розстріляним, він вимушений переховуватися в житах неподалік від рідного села. Під час перебування у цій імпровізованій схованці з ним відбуваються дві події. Він отримує змогу спостерігати за багатієм, а з часом зустрічається зі своєю колишньою коханою дівчиною Уляною. Це і все, що ми дізнаємося на початку оповіді.

І тільки потім починається розповідь головного героя новели Корнія. Це навіть не розповідь, а асоціативний ряд, череда спогадів, відбудована ним на протиставленні повстанського й мирного життя, це глибока закоханість у дівчину Уляну і не менш глибоке почуття ненависті до багатіїв.

І всі ці спогади постійно переплітаються у творі з образом жита. Завдяки цьому звичайний злак набуває в новелі символічного звучання. Адже єдиний захисник героя, єдиний друг, єдиний свідок його поневірянь, поле жита, перетворюється в свідомості і спогадах Корнія у всі тайни світу і навіть більше: стає його життям. Життям, у якому герой з болем, а може, й байдуже сприймає смерть своїх дітей, спокійно дивиться на їхні прикрощі і радощі. Життям, у якому повна краси і життєвих сил Уляна перед очима героя з’являється поряд з тінню розстріляного товариша Корнія.

Життя у новелі — кров і плоть, а не тільки тінь. Саме на межі між життям та смертю і перебуває герой новели, адже живий він тільки для себе, а для інших вже давно мертвий. Та й тваринне його існування у житі до зустрічі з коханою нагадує більше смерть ніж повноцінне життя.

Почуття кохання до Уляни врешті-решт перемагає страх Корнія за його, хоч і плазунське, огидне, але життя. Корній, забуваючи про небезпеку, піднімається із жита навперейми справжньому життю, назустріч справжньому коханню. І хоч і не довгим було щастя закоханих, але після цього у серці героя назавжди залишилося прагнення жити, назавжди залишився дух жита...

Досить часто можна почути фразу: «Він — людина епохи відродження». Так кажуть про всебічно обдаровані, тонкі натури, про інтелектуалів. Можливо, ще одним сенсом цієї фрази є характеристика митця, творче кредо якого ніколи не розходилося з власними поглядами на життя. Саме такими була більшість українських поетів і письменників двадцятих-тридцятих років минулого століття, епохи, яку називали «розстріляним відродженням». Серед них і видатний український новеліст Г. Косинка, закоханий у жито і життя.