Твір на тему: «Обнімітеся ж, брати мої, молю вас, благаю»

Народи можуть вибирати, якою дорогою їм іти. А може, вони для цього й існують, щоб робити вибір. Тоді видно, ким вони є. Ким же є українці? Який їхній вибір? Я вважаю, що вибір був, є і завжди буде. Якщо звернутися до словника, то «вибір — це стадія волі інколи після періоду обміркування». «Періоду обміркування» Україна ніколи не мала. Діяти доводилось стрімко, впевнено, без зволікань.

Наша країна має чимало випадків, коли обранці народу стояли перед непростим вибором. До кого йти? Як вирішувати проблеми? З ким воювати? Кому вірити? Щоразу формувалось два табори — «за» і «проти». Ті два табори настільки віддалялися один від одного, що вже в агонії ненависті просто руйнувалось те, що складалося впродовж багатьох століть. Україна була розіп’ята своїми ж синами, які скоса поглядали на Шевченківський «садок вишневий коло хати», на його «світ тихий, край милий», і ледве не потрапила в реєстр тих вимерлих забутих націй. Та навіть це покоління не змогло встояти перед словами Шевченка, що єрихонською трубою прогриміли над усією країною «обнімітеся ж, брати мої, прошу вас, благаю». Вся Вкраїна почула ці слова і взялась за руки, утворивши, поки що підсвідомо, живий ланцюг, якого розірвати вже нікому не вдалося. Він пройшов крізь заслони часових оман спокусливого радикалізму, модного матеріалізму, переможного соціалізму, глухого тоталітаризму. Аби не загубитись серед тих «великоросів», аби не розвивати комплекс меншовартості, українці довірили на зберігання свою пам’ять Шевченку, Франку, Лесі Українці…

Важко навіть знайти слова, коли справді є що сказати. І у 1990 році для об’єднання України не було сказано жодного слова, на вулиці країни вийшли мільйони людей, утворивши живий ланцюг — міст єдності. Це був єдиний порив. Чому люди об’єднались? Бо вони повірили в диво, у реальність становлення України як незалежної держави. Та чи позбавились ми сьогодні від бар’єрів непорозуміння? Чи, можливо, вони знову вибудовуються? Ні! Я не вірю в бар’єри! Україна не поділена на Західну і Східну. Вона поділена на тих, хто любить Україну, і хто її не любить.

Через це Україна страждає... І терпить невимовні муки. Їй болить за своїх дочок, синів, що не можуть твердо стати на ноги… Василь Стус писав:

Ти ще виболюєшся болем,
Ти ще роздерта на шматки...

Куди ж іти? І як молитись? Які слова змусять українців пробудитись від гіпнозу, щоб не погубити свою державу? Державу вимолену, виплакану, виборену, вимріяну, вистраждану.

Я вірю в те, що молитва, проказана кимось уголос, а кимось про себе, але проказана щиро, буде рятувати. Чи ж зможе слово, поставлене на сторожі, пробити стіну відчуження? А стіна вже впала! Нам стало сили. Два роки тому на Майдані Незалежності стояли мільйони людей. Вони молилися разом зі мною. Вони вірили в те, що і я. Всі разом ми були невидимою сім’єю. Ми не припиняли бути сім’єю. Але я не знаю скільки ще треба стерпіти Україні, аби нарешті вона припинила мучитись, аби їй нарешті дали вільно дихати.

Я вірю, що Україна, що горіла в пеклі за життя, що пройшла всі кола мук, нарешті зможе вільно вдихнути повітря. Вкраїно, ти вимолила гріхи своїх дітей! Ти розірвала кайдани, що сковували тебе! Наші серця скам’яніли, та як почуємо твою молитву-пісню, то серце оживає й плаче, бо воно не може залишитися байдужим.