Твір на тему: «Життя – постійна боротьба, людина в ньому – борець» за творами Івана Липи

Іван Липа — український письменник і справжній борець, лікар, суспільно-політичний діяч і один з найбільш видатних ідеологів національного визвольного руху. Життя та творчість талановитого митця добре ілюструє один з його творів — притча «У невідому путь». Це життєва філософія Івана Липи. Створена ця притча для тих, «хто сам керує своїм життям». Головня героїня твору — черепаха, яка народилася серед очерету у мальовничій долині, там, де затишно і тепло, там, де повно поживи. Чим тобі не щастя: лежи собі, насолоджуйся сонечком, за бажання ласуй комахами, цілі рої яких кружляють прямо над головою. Саме так і живе більшість її подруг, які поїдають комах і гріються на сонці два-три століття. Але з часом задоволення життям зникає, бо за сотні років їм обридає і сонце, і ставок, і зорі, і місяць. А ось черепаха, про яку розповідав автор притчі, зовсім інша:

«Коли вдоволена, грілася проти сонця, — усе дивилася на далеку гору, де сідали орли ширококрилі. Звідти щоранку випливало в тихе повітря сонце тепле, а ввечері виходив місяць ясний. Там небесна блакить ніжно обнімала зелену верховину... І полюбила черепаха сонце і місяць, і блакить небесну, і забажала до нестями пізнати їх. Помандрувала в далеку, невідому путь...».

Уже саме прагнення героїні притчі наблизитися до небесної блакиті і сонця виділило цю черепаху серед безлічі їй подібних. Але на цьому вона не вгамувалася і вирушила у невідому далеку мандрівку. Її не злякало і не зупинило незвідане. Адже попереду у неї була вершина гори, на якій відпочиває місяць і яку окутує небо.

Дуже і дуже довгим виявився шлях сміливої черепахи до її мрії. Терплячи холод і голод, вона з часом зневірилася у вірності своїх прагнень. Все частіше у її видіннях поставало колишнє безтурботне життя. Але ці видіння про солодке існування не могли затьмарити їй справжнього яскравого сонця, привітного місяця і небесної блакиті попереду. Черепаха все-таки дочекалася здійснення своєї мрії і дійшла до вершини гори. Звідти вона побачила таке: «Холодне сонце стоїть високо-високо, світлий місяць сходить далеко-далеко, а блакить небесна аж за місцем і за сонцем...».

Черепаха щомиті, щохвилини так боролася за своє життя, подолала такий шлях! А тут такий фінал мандрів… Але й цього достатньо, щоб зрозуміти, яку благородну ціль переслідувало її сміливе серце, яким шляхетним змістом було сповнене її життя! Достатньо цього й для того, щоб зрозуміти, що вона — справжній борець. І цим героїня притчі заслуговує на справжнє захоплення. Адже невпинним прагненням до мети черепаха вирізняється серед своїх родичів, життя яких закінчилося там, де і почалося, де вони прожили двісті-триста років і навіть подумки не подолали кілька десятків метрів.

Притча Івана Липи «У невідому путь» змушує нас замислитися над своїм життям і врешті-решт стати на бік істинних людей, котрі впевнені, що життя — це постійна боротьба, як був у цьому переконаний і автор твору.