Твір на тему: «Національні риси образу Тетяни» за романом Олександра Пушкіна «Євгеній Онєгін»

Коли мова заходить про якусь людину, про її вдачу, якості, то завжди згадується її приналежність до певної нації, як зараз кажуть — «національний менталітет».

Не є винятком й герої літературних творів. Тому досить цікаво знайти відповіді на питання, що ж таке російська душа, що означає це поняття?

Можна, наприклад, згадати рядки поезій Олександра Пушкіна про тривалі прогулянки по луках та лісах Тригорського та Михайлівського, про зустріч світанку, про любов до рідної природи. Та цікаве інше — те, що Пушкін подарував свої улюблені місця героям роману «Євгеній Онєгін».

Пам’ятаєте рядки?:

«Татьяна верила преданьям

Простонародной старины» —

Можна згадати й про чудовий сон Тетяни та її вірність національним традиціям.

Але це притаманне й іншим провінційним бариням, яких зобразив Пушкін.

Так чому ж саме про Тетяну кажуть: «улюблена героїня», «головна героїня», «Тетяни милий ідеал», хоча дівчина навіть свій славетний лист написала французькою мовою?

Мабуть, все ж таки, кожен народ має свої риси, традиції, які притаманні тільки йому, і їх неможливо визначити ніякими соціально-економічними табелями та відняти під час любих випробувань.

Не можна не побачити відвертість та щирість, рішучість та сміливість першого кохання Тетяни. Через все своє життя вона пронесе його в серці: «Я вас люблю (к чему лукавить?)». Неможливо сумніватися в її словах та чекати від неї іншого й тоді, коли вона згадує про юність, про різні місця:

«А мне, Онегин, пышность эта,

Красивой жизни мишура,

Мои успехи в вихре света,

Мой модный дом и вечера,

Что в них? Сейчас отдать я рада

Всю эту ветошь маскарада,

Весь этот блеск, и шум, и чад

За полку книг, за дикий сад,

За наше бедное жилище,

За те места, где в первый раз,

Онегин, видела я Вас».

І в особистому житті вона вірна традиціям та принципам свого народу, вона його справжня дочка. Це добре видно з розмови Тетяни зі своєю нянею:

«В эти лета

Мы не слыхали про любовь;

А то бы согнала со света

Меня покойница свекровь. —

Да как же ты венчалась, няня?

— Так видно Бог велел».

І в своєму житті Тетяна немов повторює долю своєї няні: одружується без кохання, бо для неї це тільки обов’язок:

«С слезами заклинаний

Молила мать; для бедной

Тани Все были жребии равны...

Я вышла замуж».

Але для Тетяни цей хрест важчий: вона ніколи не зможе забути своє перше кохання. І ось вона через якийсь час знову бачить свого коханого: тепер вже він біля її ніг… Але її моральні принципи не дозволяють відплатити злом людині, яка їй не зробила нічого поганого, крім того, ще й була поранена на війні 1812 року. Для неї не порожні такі поняття, як сімейна честь і гідність:

«Я вас люблю (к чему лукавить?),

Но я другому отдана;

Я буду век ему верна».

Тетяна буде поруч з чоловіком, навіть нелюбим, особливо під час лихої години. Вона буде підтримувати, доглядати, навіть поїде до Сибіру, так само, як це зробила Марія Волконська – також «милий ідеал» Пушкіна, його юнацьке романтичне кохання. Її доля дуже схожа на долю Тетяни…

На мій погляд, риси, які визначають душу улюбленої героїні Пушкіна — це розуміння честі і вірність, любов і жертовність заради іншої людини.