Твір на тему: «Моє завдання зробити цю жінку жалюгідною, але невинною» за романом Льва Толстого «Анна Кареніна»

Глобальний за своїм змістом роман Л. М. Толстого «Анна Кареніна» автор писав кілька років, і початкова ідея не раз зазнавала змін. Роман ускладнювався, в ньому з’являлися нові герої, у них з’являлися нові історії. Незмінною за весь цей час залишався тільки образ Анни, втраченої і одночасно невинною героїні. У романі Анна Кареніна переступає людські закони, коли йде на зраду, а також священний обов’язок матері, коли вона залишає дитину на догоду своїм пристрастям. Анна не могла вчинити інакше. Але у автора не знаходиться можливості виправдати героїню, він наказує їй трагічну долю.

Л. Толстой писав: «Моє завдання зробити цю жінку жалюгідною, але не винною». І це йому вдалося. У своїй сім’ї Анна Кареніна жила, немов у клітці. Вона пристрасно шукала щастя і готова була його дарувати. Її чоловікові це було байдуже. А серце молодої жінки так просило життя, трепету, тепла. Анна була приречена з самого початку. Вона занадто випадала зі звичного життя світського суспільства. І її доля стала вершиною драматизму у всій творчості Л. Толстого.

В Анні довгий час і з перемінним успіхом боролася зразкова мати і вільна жінка. Вронський давав їй відчути себе коханою жінкою, а Каренін всіляко хотів відібрати у неї сина. Це і спровокувало її трагічну долю, коли жінка і мати просто не змогла зробити вибір між цими двома ролями. Бідній жінці не вдалося поєднати і те і інше, її серце просто не витримало і надірвалося. Вона згубила холоднокровність і розсудливість жінки, бо втратила спочатку сина Альошу, а потім і Вронського. Жінка не може знайти виправдання для самої себе і вибирає піти з життя.

У душі Анни Кареніної постійно йде боротьба між обов’язком матері і почуттям люблячої жінки. Залишити все по-старому значить втратити Вронського, піти ж до коханої людини — це втратити сина. Страждання Анни поглиблювалися ще й тим, що вона втрачала віру в безмежну любов до себе Вронського. Але вона продовжувала нескінченно любити його і мучитися.

Думка про смерть зародилася в душі Анни вже перед пологами. Самим пристрасним бажанням вмираючої було отримати прощення у Кареніна для себе і для Вронського, помирити чоловіка і коханця. І Каренін простив їх обох. Перед смертю Анна хоче поєднати те, чого не вдалося поєднати в житті. З Вронським у героїні пов’язане уявлення про себе, як про щиро люблячу жінку, з Кареніним — як про гарну, навіть бездоганну мати їх сина і колись вірну дружину. Їй хочеться одночасно бути і тою, і іншої. У напівнепритомному стані Анна каже, коли звертається до Кареніна: «Я все та ж. Але в мені є інша, її боюся — вона полюбила, і я хотіла зненавидіти тебе й не могла забути про те, якою була колись. То не я. Тепер я справжня, я вся». «Вся» — тобто Анна і та, якою була давно, ще до зустрічі з Вронським, і та, якою героїня стала потім.

Роман «Анна Кареніна» — найяскравіший приклад того, як тонко, грамотно і яскраво Л. М. Толстой відчуває психологію людей, може наділяти цікавими характеристиками своїх героїв, а також передавати емоції, почуття і протиріччя безпосередньо читачеві.