Твір на тему: «Образ Івана Вишенського» за однойменною поемою Івана Франка

«Я живу ще! По-старому
ще кохаю Україну,
решту їй життя віддам».

Іван Вишенський був відомим у свою епоху ченцем-фанатиком і в той же час прогресивним демократичним діячем. Його літературна творчість, як і вся полемічна література того часу, пропагувала серед українців ідеї Реформації. Тому він не залишився без уваги відомих українських митців, серед яких був й І. Франко, який написав поему «Іван Вишенський». Про героя цієї поеми автор писав так: «Іван Вишенський порушує душу, збуджує голос власного сумління, утверджує ідеали моральні, глибоко гуманні і поступові». Мабуть, саме тому могутній вогонь, який горить у словах Вишенського, й досі промовляє до наших сердець.

Більшість творів І. Вишенського були написані у формі листів. Завдяки цьому прийому їхній автор мав змогу промовляти все, що він хотів, ніби в обличчя своєму супернику чи прихильнику. За словами І. Франка, «форма його послань була вільна і заразом інтимно-суб’єктивна, вона найбільше відповідала його натурі».

У поемі І. Франка «Іван Вишенський» вимальовується своєрідність образу цієї непересічної особистості, яка оперує широкими викривальними узагальненнями. Поет підкреслював, що сила Вишенського як художника з часом перейшла у його слабкість. Автор поеми з цього приводу наголошував: «Ані талант його, ані політична освіта не вистарчили на те, щоб із цього матеріалу зробити працю публіцистичну, вийшло тільки ефективне щодо форми, але слабе щодо мови наслідування старозавітного пророка». Тут же І. Франко додає, що Вишенському вдавалося дуже гарно передавати соціальні контрасти через контрасти стильові.

У свій час І. Франко був зачарований особливим ліризмом творів І. Вишенського. Наприклад, у «Посланні до епіскопів» герой поеми зміг вкласти багато почуттів, причому це була не схвильованість аскета і затворника, а безмірна любов до усіх обідраних, голодних людей, яких він захищав перед феодалами і гідність яких він відстоював.

У своїй поемі І. Франко стверджує, що І. Вишенський — син своєї епохи, часу, коли в суспільстві пануючою ідеологією була релігія. Саме в ній герой і шукав порятунку. Він щиро вірив, що, вимоливши у Бога прощення, він зможе поліпшити долю народу, вважав, що приклад його аскетичного життя примусить можновладців жити по совісті і праведно. Особисто для себе І. Вишенський обрав єдиний шлях порятунку: відправився доживати свій вік у пустелю.

Про героя своєї поеми Великий Каменяр колись дуже влучно сказав слова, які актуальні й сьогодні: «Іван Вишенський може ще і нашому поколінню служити прикладом твердості, стійкості характеру, прямоти та ясності у висловах своїх поглядів, згідності між переконаннями та цілим життям».