Твір на тему: «Історичні персонажі в романі Ліни Костенко «Маруся Чурай»
У своєму романі «Маруся Чурай» виразності в зображенні видатних українських осіб Ліна Костенко добивається двома різним шляхами. Окрім того, що в творі вона використовує оцінку їх дій та характерів, яку у своїх думах та піснях дає їм народ, поетеса ще й показує цих людей у окрему мить їх життя, а потім розповідає і їх подальшу долю. Біографічна та історична точність роману не заважає їй робити висновки і узагальнення, які ґрунтуються на пильному та докладному вивченні історії України і мають філософську основу.
Козацькі лідери тих часів, герої роману «Маруся Чурай», постають перед нами живими та повнокровними. Ось, наприклад, добрий і мудрий козак Пушкар, який десять років прослужив у козацькому війську і дослужився до полковника. Він більше звик до коня та шаблі, а не до хитрощів дипломатії, у чому щиро зізнається своїм товаришам:
«Воно, скажу вам, легше, як на мене,
діла у битвах шаблею рішать».
А ось палкий та невтримний у боротьбі за справедливість Лесько Черкес, який кидається з шаблею на порятунок Марусі від тортур. Ще зрозумілішим та привабливішим стає цей козак після того, як Ліна Костенко додає про Черкеса «історичну довідку»:
«Лесько утне ще й штуку не одну.
Він потім стане побратимом Разіна —
Леськом Хромим загине на Дону».
Про «першого гетьмана після Павлюка» Якова Остряницю відомо зовсім небагато. Він відважно боровся проти польської шляхти, а потім проявив політичну мудрість і мужність, коли виступив проти реєстрового війська. Український народ дуже любив свого ватажка. А син Остряниці у романі яскраво показав себе, коли став на захист Марусі. Він добре розумів, ким для України та українців була ця дівчина:
«Я, може, божевільним тут здаюся.
Ми з вами люди разного коша.
Ця дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа».
Вустами Івана Остряниці Ліна Костенко промовляє важливі слова про те, що поети, співці та просто талановиті люди — це скарб, душа і майбутнє українського народу:
«Звитяги наші, муки і руїни
безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!»
З коментаря до твору нам відомо, що і Остряниця, і Пушкар загинуть у боях за свободу своїх співвітчизників. Через сім років голову Пушкаря прямо на списі подадуть Виговському, а Остряниця закінчить життя на шляху з Москви до рідної України. Народ завжди згадував цих людей як героїв, а роман Ліни Костенко допоміг вдруге відродитися їхній славі.
Народна пам’ять ніколи не прощає зради, і доказом цього в романі став образ Яреми Вишневецького. Його продажна душа Іуди зганьбила Україну, і навіть рідна земля постійно нагадувала йому про підлість:
«Кожна тут осиночка над шляхом...
про юду листям шелестить!»
Завдяки романові Ліни Костенко «Маруся Чурай» до нас наче наблизилося давнє минуле, воно отримало емоційне наповнення і стало ніби живим. Ми відчули, що ми не якісь прибульці або безрідні діти, що в нас є славетні предки, якими можна пишатися. І це найважливіший здобуток авторки роману.