Твір на тему: «Людина створена для щастя, як птах для польоту» (варіант 2)

Як часто ми дивимося на птахів не просто із метою наукових спостережень, а розмірковуючи про її вільну долю. Опісля ж сумно згадуємо про домашні справи, ранній підйом на роботу або величезну кількість домашнього завдання. У щоденних турботах легше всього забути про щастя. Адже, коли думаєш, на які гроші купити їжу, не до високих роздумів.

Чомусь у пострадянському суспільстві вважається, що бути щасливими — соромно. Якщо дорослий посміхається дорогою додому у метро чи тролейбусі, то або закоханий, або дурник, або все разом. Ні вчителі, ні колеги не розкажуть ніколи, що бути щасливим — це природній стан людини. Ба більше — це вибір, який робимо кожного дня, кожної хвилини. Складні ситуації бувають у всіх та кожного: несподівана операція, втрата роботи, батьківська зрада, нещасливе кохання. Все залежить від ставлення до проблем: легше бути жертвою і жалітися, ніж взяти себе у руки, і сміливо посміхатися усім незгодам.

У ранньому дитинстві у нас була адекватна самооцінка: ми вважали, що заслуговуємо любові та щастя, і у більшості випадків отримували їх. Коли ще лежали у колисці, то варто було лише закричати: тут тебе обіймуть чи погодують. І безглуздо звучало би: «Вибачте, мамо, що турбую Вас вже вдесяте, але дуже захотілося пити. І якось мені соромно вже відволікати вкотре від важливих справ…». У дорослому віці дозволяємо різним соціальним інститутам переконати себе у тому, що щастя треба заслужити. Інакше ж треба страждати.

Цей приклад навів у своїй книзі «Щастя у складні часи» австралійський психолог Ендрю Метьюз. І як не дивно, нічого нового чи екстраординарного він не відкрив. До того ж психолог стверджує, що треба бути вдячним за те, що маєш у житті. Звичка дякувати Всесвіту за все, що у тебе є зараз, може змінити хід подій. Хоча це так само складно, як і випрацювати звичку позитивного мислення.

Подібні думки висловив також ще у XVIII столітті і Григорій Сковорода. Український філософ вважав, що щастя скрізь і «схоже до сонячного сяйва». Треба лише відхилити вхід у свою душу. Людина перебуває у щасті як риба у воді: треба лише навчитися помічати позитивні моменти.

Відкрити щастя у собі та підтримувати його вогник — частина самопізнання. Важливу роль відіграє і постійне самовдосконалення. Уявіть, що ви чайка. Усі у вашій зграї лише ловлять рибу та використовують політ як спосіб пересування. І раптом замислюєтеся, чи можна вдосконалити ваше існування, надати йому більшого сенсу. А зміст з’явився вище неба — у польотах та неймовірних піруетах. Із незвичайним ентузіастом починаєте тренуватися, через що стаєте вигнанцем. Та цей шлях відкриває перед вами нові можливості і показує, що вдосконалюванню немає меж. Цю метафору можна сміливо застосовувати до улюбленої справи чи роботи. А належить вона Річарду Баху, який написав повість-притчу «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон». Це історія однієї пташки, яка надихає на власні польоти.

Бути щасливим тут і зараз, не чекаючи кращих часів, божого раю чи неймовірного прозріння — не злочин. Кожен отримав шанс на життя не для того, аби змарнувати його у навмисних стражданнях. І кожного разу, коли здається, що життя обділило щастям, згадуйте слова Ліни Костенко: «Людина нібито не літає, а крила має». Нам під силу керувати власним щастям.