Твір на тему: «Один день із життя Майстра або Маргарити» за однойменним твором Михайла Булгакова

Події, що відбувалися в Москві, тепер перетворилися на спогади, лише спогади, мереживні клубки пригод і дивацтва. Хоч, здавалося, було це не так давно, та після смерті Майстра й Маргарити минуло вже кілька століть, а, може, і тисячоліть: хіба хтось рахує роки після смерті?

Та іноді смерть дарує більше щастя, ніж життя. Майстер сидів на м’якому дивані, пишучи новий роман. Тепер йому вже не доводилося брати перо до рук: всі думки дивним чином самі проявлялися на папері словами, ставали реченнями, розділами, романами. Новий роман був присвячений Воланду — інколи жорстокому, проте справедливому дияволу.

Маргарита сиділа в саду біля будинку, там, де звідусіль плететься диво-виноград розміром із добрячу діжку. Вона раділа: тепер ніхто не критикуватиме творіння Майстра, тепер його душа в спокої та гармонії, він більше ніколи не захворіє та не залишить її. Власне кажучи, ця жінка теж отримала те, про що мріяла: коханий завжди поряд. Вона, як і обіцяла Майстрові під час прибуття в це незвичайне місце, щоночі охороняла його сон, скрутившись клубочком під спільною картатою ковдрою.

Раптом з-за лави вигулькнув великий, пухнастий чорний клубок: Бегемот часто навідувався до давніх приятелів.

- Що цього разу забажає наш улюблений Бегемот? — посміхаючись, мовила жінка. Іноді їй не вистачало веселої компанії, адже жодної людини, окрім закоханих, тут не було. Кіт ніби читав думки Маргарити: він тієї ж миті з’являвся біля неї.
- Залюбки пограв би в шахи з прекрасною дамою!
- Що ж, зіграймо!

Звідкись із-за лави кіт виніс шахову дощечку з мармуру.

- А що, Майстер до нас не приєднається? — з цікавістю запитав Бегемот. Майстер завжди грав розсудливіше, вдумливіше, ніж Маргарита.
- Гадаю, зараз він не приєднається до нашого товариства: так прагне закінчити новий роман! Воланд буде приємно здивований. Коли вже й він до нас завітає?
- У нього купа справ зараз: потрібно трохи провчити греків! Зовсім із глузду з’їхали зі своїм виноградом!

Маргарита й Бегемот грали в шахи та обговорювали все, що спадало на думку, до світанку. Майстер лише інколи виходив на подвір’я, щоб помилуватися тишею, красою і, звісно, щоб отримати краплини натхнення від коханої.

Виноград все густіше обплітав будинок та огорожу: здавалося, минула ніч, а насправді — сотні років. Вони віднайшли вічний спокій для своїх душ, віднайшли все, про що так довго мріяли.