Твір на тему: «Проблема морального обов’язку в посланні Тараса Шевченка «І мертвим, і живим...»

Коли Т. Шевченко вже був відомим в Україні поетом, його часто запрошували до себе пани. Вони ставилися до нього, як до якоїсь дивини. Перебуваючи на бенкетах в панських домівках, поет мав змогу на власні очі бачити істинне обличчя так званих «народолюбців». Деякі з них навіть їздили навчатися за кордон, але звідти привозили лише «великих слів велику силу та й більш нічого». З засудженням таких представників української інтелігенції Великий Кобзар виступає у посланні «І мертвим, і живим…».

Т. Шевченко стверджує, що найтяжчий гріх для людини, для народу — це незнання своєї історії. Поет гнівно засуджує зневажливе ставлення інтелігенції до культурної спадщини власного народу, до власної історії:

«Колись будем

І по-своєму глаголить,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже».

Історія українського народу здається Т. Шевченкові старою матір’ю, сліпою калікою, яку віддають на навчання за кордон. Натомість, поет закликає співвітчизників жити не чужим, а власним розумом:

«Учітесь, читайте,

і чужому научайтесь,

й свого не цурайтесь».

Т. Шевченко завжди підтримував ідею єднання усіх слов’янських народів, але вважав, що таке єднання повинне бути рівноправним. Тому поет засуджував тих, хто закликав до об’єднання слов’ян під владою російського самодержавства. Великий Кобзар закликав своїх співвітчизників переглянути свою історію, прочитати її і не оминати жодної подробиці, адже тільки за таких умов можна буде отримати відповідь на запитання:

«Що ми?

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?»

Отже, у своїй поемі «І мертвим, і живим…» Т. Шевченко закликає освічену дворянську інтелігенцію якомога ближче зійтися з народом, критикує бездумне схиляння перед усім іноземним, засуджує зневагу до вітчизняного і насамперед викриває панів-лібералів. Таким чином великий Кобзар піднімає болючу для України проблему збереження національної гідності. Слід зазнати, що ця проблема залишається актуальною й сьогодні.