Твір на тему: «Роман Павла Загребельного «Диво»

Софія Київська для кожного українця не просто будова і звичайне матеріальне явище, це й одна з найцінніших духовних цінностей, яку нам залишила славетна історія нашої рідної країни. Софіївський собор є тією важливою у житті нашого народу спорудою, яка пов’язує нас з пращурами, впливає на почуття і примушує замислитися: хто ж ми є, і чиї ми нащадки.

Учені вважають, що Софія Київська будувалася і прикрашалася грецькими зодчими разом з найталановитішими місцевими майстрами. Саме серед цих майстрів і знаходився українець Сивоок, який багато років був у візантійському полоні і там навчився художніх та архітектурних див. Так і опинилися на першому плані твору П. Загребельного князь Ярослав, якому приписують ідею створення собору, Сивоок — талановита, бідна, проста людина, один з тих, хто втілював цю ідею в життя, і сам Софіївський собор, який і став «головним героєм» роману «Диво».

Сивоок важко переживав хрещення Русі, бо, на його думку, християнство могло загубити язичницьке мистецтво, яке було рідним душі простого слов’янського народу. Він був впевнений, що кожен народ має право не на запозичені в інших традиції та звичаї, а на власні, зібрані багатьма поколіннями, а також право на власну віру.

Ще не приступаючи до роботи над собором, Сивоок вже добре знав, яку споруду він буде будувати, бо незадовго до того майстру було видіння, в якому він побачив свою зустріч з рідною землею після довгої розлуки та собор, який він побудує. Майстер будував Софію Київську для Батьківщини, для сучасників і багатьох майбутніх поколінь своїх співвітчизників, тому й працював захоплено й натхненно. Сивоок був справжнім народним художником і архітектором, сином народу, якого князь Ярослав не відділяв від рідної землі.

Собор у Сивоока вийшов дивовижним шедевром. Приходить до свого тріумфу майстер, приходить до тріумфу і князь Ярослав, адже задумане ним здійснилося, втілилося у собор надзвичайної краси. Як протиріччя цілої епохи через твір проходить дві драми людського життя. Сивоок після того, як завершує роботу над собором, майже одразу гине. Гине через те, що в будь-які часи в нашому жорстокому світі доля непокірного і чесного митця не могла не бути трагічною. А ось князь Ярослав приходить до апофеозу своєї влади, добре розуміючи непривабливу мораль самовладдя.

Своє горіння, свій дар, своє розуміння життя і мистецтва як подвигу, талановитий майстер Сивоок зміг передати у століттях, тому й Софіївський собор сприймається українцями не тільки як житло Бога, а ще і як пристанище духу людей. Мабуть, саме тому вороги не хотіли залишати собор неторканим, вивозили з нього цінності, знищували фрески, намагалися зруйнувати, але Софія Київська стояла, стоїть і буде стояти навіки.