Твір на тему: «Культура Західної Європи в Середньовіччі»

Розглядати культуру середньовічної Західної Європи досить складно, бо для цього необхідно багато часу і паперу. Отже, зупинимося на більш важливих відзнаках цього часу і спробуємо зробити це якомога коротше. Перш за все — література. Західноєвропейську середньовічну літературу вінчає видатний італійський мислитель і поет Данте Аліг’єрі, велична постать якого височіє біля витоків епохи Відродження. Засуджений на поневіряння до кінця життя, вигнаний політичними супротивниками з рідного міста він до останнього дня залишався поборником соціального оновлення суспільства і об’єднання своєї країни. Його світогляд можна зрозуміти з найвидатнішого твору філософа — «Божественної комедії», яку можна вважати підсумком кращих духовних та моральних сподівань середньовічної Європи.

Найвищі досягнення філософської думки, політичні доктрини і природничо-наукові знання, глибоке розуміння людської душі і соціальних відносин, переплавлені в горнилі поетичного натхнення, створюють в «Божественній комедії» Данте грандіозну картину світобудови, природи, буття суспільства і людини. Містичні образи і мотиви «святої бідності» також не залишили Данте байдужим. Ціла галерея видатних діячів середньовіччя, володарів дум тієї епохи проходить перед читачами «Божественної комедії». Її автор проводить читача через вогонь і крижаний жах пекла, через горнило чистилища до висот раю, щоб тут знайти вищу мудрість, затвердити ідеали добра, світлої надії та висоти людського духу.

Поклик прийдешньої епохи відчувається і в творчості інших письменників і поетів XIV століття. Видатний державний діяч Іспанії, воїн і письменник інфант Хуан Мануель теж залишив велику літературну спадщину, але особливе місце в ній за своїми гуманістичними настроями займає збірник повчальних оповідань «Граф Луканор», в якому вгадуються деякі мотиви, характерні для молодшого сучасника Хуана Мануеля — італійського гуманіста Боккаччо, автора знаменитого «Декамерона».

Твір іспанського автора типологічно близький до «Кентерберійских розповідей» великого англійського поета Джеффрі Чосера (1340-1400), якому багато в чому сприйняв гуманістичний імпульс, що йшов з Італії, але в той же час зробив його найбільшим письменником англійської середньовіччя. Для його творчості характерні демократичні та реалістичні тенденції. Різноманітність і багатство образів, тонкість спостережень і характеристик, поєднання драматизму і гумору, відточена літературна форма роблять твори Чосера справді літературними шедеврами.

Щодо нових віяній в міській літературі, що відбила бунтарський дух народу і його прагнення до рівності, то тут набуває великої значимості фігура звичайного селянина. Це виявляється у повісті Вернера «Селянин Гельмбрехту» та в драмі Шиллера «Вільгельм Телль», створеної декілька пізніше. Але з найбільшою силою шукання народу відбилися у творчості англійського поета XIV століття Вільяма Ленгленда, особливо в його творі «Бачення Вільяма про Петра — Орачі», пройнятому співчуттям до селян, в яких автор бачить основу суспільства, а в їхній праці — запоруку вдосконалення всіх людей. Таким чином, міська культура відкидає обмежувальні рамки і замикається з народною культурою в цілому.

Відомо, що фундаментом культури кожної історичної епохи є творчість трудящих мас. Адже творцем мови, без якої неможливо уявити розвиток культури, є саме народ. Живильним середовищем культури є народні стереотипи сприйняття і поведінки, образність і народна психологія.

Але майже всі письмові джерела середньовіччя, що дійшли до нас, створені в рамках «офіційної» або «високої» культури. Народна культура була ще усною. Виявити її можна тільки збираючи дані з джерел, які дають їх у своєрідному переломленні, під певним кутом зору. «Низовий» пласт виразно проглядається у «високій» культурі середньовіччя, в його літературі і мистецтві, відчувається у всій системі інтелектуального життя, в його народній першооснові. Цей низовий пласт не тільки «карнавально-сміховий», він припускав наявність певної «картини світу», що особливим чином відображала всі сторони людського і суспільного буття, світоустрою.

Кожна історична епоха має своє світовідчуття, свої уявлення про природу, час і простір, порядок всього реального, про відносини людей один до одного. Ці уявлення не залишаються незмінними протягом всієї епохи, вони мають свої відмінності у різних соціальних групах, але в той же час є типовими, показовими саме для цього відрізка історичного часу. В основі світовідчуття, масових уявлень середньовіччя лежала на тільки література і культура, а й християнство.