Твір на тему: «Рівень інтелігентності має вимірюватись рівнем порядності»

Сьогодні технічний прогрес рухається з блискавичною швидкістю — створюються десятки нових винаходів, машини та штучний інтелект, за прогнозами науковців, дуже скоро замінить людську ручну працю. Здавалося б, такого шаленого успіху і людства не було ніколи. У зв’язку з поширенням інновацій, життя людини спрощується, і вона нібито отримує більше часу, який можна витратити на себе – для читання книг, перегляду фільмів, спілкування з друзями і відвідин різноманітних зустрічей та семінарів, які сприяють розвитку особистості. Адже тільки індивід, наділений знаннями у сфері науки та культури може претендувати на звання інтелігента.

Але це далеко не єдині фактори, які дозволяють нам виявити таку людину у колі свого спілкування. Інтелігент дбає не тільки про збагачення своїх знань у численних наукових галузях, а й дотримується неписаних правил вихованості, етики та етикету. Саме тому рівень інтелігентності має вимірюватись рівнем порядності. До прикладу, в Україні досить високий відсоток людей, які здобули та здобувають вищу освіту — це аж одна третя населення. У масштабах населення планети це дійсно вражаючі результати. Проте далеко не кожного третього в нашій країні можна назвати інтелігентом. Якщо раніше саме наявність вищої освіти, приналежність до культурного або наукового кола людей давала можливість носити це високе звання, то ситуація у сьогоднішніх університетах плачевна: навчання це більше фікція, ніж процес виховання інтелігентного покоління українців.

Заглибившись у власне дитинство ми можемо виявити, що джерела мудрості, які мали вивести нас на правильний шлях, завжди лежали поруч — це казки та легенди, якими ми могли зачитуватись годинами. Яскравим прикладом того, що інтелігентність це ще й порядність, є навіть казка «Попелюшка». Ми бачимо два боки медалі: з одного — прекрасна дівчина, яка є не тільки розумною та красивою, а ще й добре вихованою. З іншого — її сестри, які хоч і претендують на звання «інтелігенція», проте не можуть її підтвердити своєю порядністю та людяністю.

Ще одним чудовим підтвердженням головної тези є фільм американського режисера Тоні Кея «Вчитель на заміну» з Едріеном Броуді у головній ролі. Це розповідь про вчителя, який намагався змінити усталену систему зневаги з боку учнів до викладачів. Чоловік не тільки начитаний і володіє багатьма знаннями — у ньому виховане почуття людяності, співчуття. Здавалося б, усі вчителі в цій школі — інтелігенти, випускники хороших університетів. Але тільки цьому герою вдалося змінити те, що шкільна інтелігенція терпіла роками.

Загалом, на мою думку, поняття української інтелігенції з кожним роком зникає. Здавалося б, ніхто не проводить прямого геноциду, розстрілів та репресій, але бути інтелігентом чомусь не в моді. Сподіваюсь, що рано чи пізно ми все ж станемо інтелігентним суспільством, яке будує мудру і міцну державу.