Твір на тему: «Боротьба добра і зла як рушійна сила розвитку» за трагедією Йоганна Гете «Фауст»

Проблема добра і зла, їх абсолютного, трансцендентального і буденного, земного втілення, їх взаємозв’язок один з одним і можливість перетікання одного в інше здавна хвилювала кращі уми людства. І якщо в Середні століття добро і зло трактувалося, переважно, з релігійної, християнської позиції, то в епоху Нового часу до них стали застосовуватися більш тверезі і неоднозначні методи оцінки. У своїй поетичній трагедії Гете намагається розкрити справжню сутність двох непримиренних станів буття, і починає він зі знакових для будь-якого християнина фігур – Бога і Диявола, що носить у трагедії ім’я Мефістофеля.

Вже з перших сторінок твору читач опиняється перед питанням: «Навіщо Добру в особі Творця потрібно віддавати в руки Злу свого «вірного раба» Фауста»? Авторське пояснення має класичний вигляд: тільки за допомогою випробувань людська душа може знайти свою справжню сутність . Таким чином, вічні, непорушні поняття Добра і Зла сходяться на єдиному можливому поле битви – душі людини. В якості піддослідного кролика автором обирається відома напівміфічна-напівреальна фігура свого часу – доктор Фауст. Втомлений від наукового пізнання, герой прагне до пізнання чуттєвого – він хоче осягнути навколишній світ у всій повноті його життя, стати його частиною, доторкнутися до всіх його прояв.

У своєму пошуку досконалої краси і знання Фауст виходить за рамки як релігійних, так і суспільних уявлень про добро і зло. Він спокушає безневинну дівчину, танцює з відьмами в Вальпургієву ніч, викликає з пекла духів померлих, бере участь в імператорських війнах і постачає державу нічого не вартими паперовими грошима. При цьому навіть в злиднях Фауст по-своєму прекрасний. Його одержимість жагою пізнання набагато краще закостенілого у своїх забобонах німецького суспільства, яке хоче грошей – для бенкетів, здоров’я – для тілесних насолод, знань – для загальної поваги, любові – для задоволення своїх чуттєвих потреб. У той час як світ живе за законами уявної чесноти, а Фауст просто живе, оцінюючи свої вчинки тільки коли вони досягають прикордонного стану. Своєю любов’ю до Гретхен герой насолоджується до тих пір, поки не розуміє, що саме вона стала причиною великого зла в житті дівчини.

Засуджена до шибениці за вбивство дочки, Гретхен засуджена суспільством за всіма статтями: вона винна і в тому, що любила, і в тому, що насолоджувалася своїм щастям, і в тому, що народила поза шлюбом. Фактично ніхто вже й не намагається розібратися, що ж сталося з дитиною. Головне, що дівчина, яка вийшла за рамки християнської чесноти, вже сама по собі є великим злом. Гретхен, яка колись осудила Варвару, що нагуляла дитину, й сама повторила її долю, і була засуджена оточуючими, але врятована власним бажанням спокути і Богом.

Саме Бог побачив її душу, яка морально виросла і не здалася навіть під впливом найвищого нещастя – втрати любові, улюбленого, дочки і всього життя. Нещасна доля Гретхен якнайкраще показує справжнє обличчя німецького суспільства, побутова чеснота якого на ділі перетворюється на злобний оскал гріхів – засудження і брехні.

Останнє найочевидніше проявилося в репліках дам і кавалерів при імператорському дворі. Знатна публіка, яка розвіювала нудьгу поданням з духами Париса і Олени, до глибини душі обурена природною поведінкою Париса, який посмів у присутності високих осіб підпирати голову рукою і навіть спати. На думку високорідних дам, він вів себе непристойно; на думку, автора – природно, адже він навіть не бачить всіх цих людей, віддалених від нього цілими століттями історії. І на всьому цьому тлі Гете бачить боротьбу добра і зла єдиною рушійною силою розвитку суспільства, єдиним протистоянням, яке єдине гармонійне у оточуючому світі.