Твір на тему: «Ставлення Геслера до швейцарського народу» за драмою Шиллера «Вільгельм Телль»

Будь-яка нормальна людина ніколи не буде першою вступати в конфлікт. Вона набагато більше цінує можливість здобувати собі засоби на життя, вільно працювати і жити в усталеності і спокої. До цього порядку прагне майже кожний і він вважається природним станом людини. З цього можна зробити висновок, що будь-яке брутальне втручання у життя людини можна розуміти як посягання на її честь і свободу. І це кожному з нас цілком зрозуміло. Принаймні, саме так жили наші предки, саме так повинні жити й ми, саме так жив і герой драми Ф. Шиллера «Вільгельм Телль». Він казав:

«У себе тихо кожен хай живе.

Людина мирна – з усіма у мирі».

Але це можливо тільки за умови, коли представники кожної суспільної групи займаються саме тими справами, якими їм належить займатися за своїм станом, і не буде посягати на справи іншої групи. В епоху, в яку нас переносять події, відображені у драмі «Вільгельм Телль», тобто в середньовіччя, існувала потрійна структура суспільства. Воно складалося з духовенства, рицарства і селянства.

Кожен з цих станів мав не тільки свої права, а й свої обов’язки, які був повинен неухильно виконувати. Однак рівновага у цьому суспільстві порушується, як тільки перші два стани – духовенство і рицарство, починають посягати на права третього стану – селянства. Селянство хоч і численніше, ніж духовенство і рицарство разом узяті, але воно заклопотане своїми домашніми турботами і розпорошене по безлічі сел. Адже селянам, будь що, потрібно орати, сіяти і молити Бога, щоб був гарний врожай і не трапилося голоду. Після цього селяни мали зібрати врожай, переробити, і частку продати, щоб заплатити податок. Крім того, в середньовіччі у селян було багато інших повинностей, які потребували від них немало зусиль: вони обробляли панські поля, будували замки, мости, дороги. З цієї причини селяни у переважній більшості корилися, мовчали і навряд чи замислювалися про повстання, які все одно рано чи пізно придушувалися.

Але це був внутрішній стан суспільства. А ось коли на рідну землю прийшли загарбники, поведінка селян докорінно змінилася і їхній терпець урвався. Адже це не власні можновладці, це – справжній ворог, який знущався з людей і знищував усе на своєму шляху. У п’єсі «Вільгельм Телль» образи ворогів майже не мають індивідуальності, бо переважно – це австрійські вояки і найманці, саме вони й створюють узагальнений образ поневолювача-чужоземця, який прагнув до повного панування на захоплених ним землях.

Найбільш розгорнуто у драмі подається образ імперського австрійського намісника Германа Геслера – головного представника влади загарбників в Урі і Швіці – двох швейцарських кантонах. З першого погляду видно, що ця людина ненавидить швейцарський народ. Геслер знущається з селян і змушує їх схилятися навіть перед його капелюхом, почепленим на жердині, причому таке знущання викликає обурення навіть серед його підлеглих. Але найбільшим зневаженням до швейцарців стає жорстока примха намісника змусити Вільгельма Телля стріляти із лука в яблуко, яке Геслер поклав на голову його сина. Цей вчинок стає останньою краплею, що переповнює чашу терпіння головного героя, тією краплею, що увірвала терпець швейцарців знущанням і стала причиною безславної загибелі самого намісника Геслера і початком кінця панування австрійців.