Твір на тему: «Романтизм – нова доба в історії європейської літератури»

На рубежі XVIII-XIX століть у Німеччині сформувався новий літературний напрям, який з часом отримав назву «романтизм». Ця назва з’явилася з визначення чогось фантастичного, дивного. Романтизм став напрямом, цілком протилежним класицизму. Головною метою письменників і поетів, які творили в стилі романтизму, було протиставлення романтичної незалежності суворим вимогам правил класицизму. Таке розуміння романтизму залишається правильним і в наші дні, хоча дехто з фахівців вважає, що романтизм — це будь-яке заперечення правил, або, навпаки, дотримання ще більш вибагливих і складних умов.

Центром художньої системи романтизму є особистість, а головний конфлікт полягає у протистоянні особистості і суспільства. Романтизм народився в ейфорії Великої французької революції. Перші твори цього напряму пов’язані з рухом проти просвітництва, який виник у результаті розчарування у прогресі і цивілізації. Таке розчарування з часом привело до переоцінки культурних і моральних цінностей, до духовного спустошення особистості.

У західноєвропейських письменників і поетів епохи романтизму песимізм по відношенню до суспільства стає «хворобою століття» і набуває великих масштабів. Тому героям романтичних творів Гейне, Шатобріана, Мюссе, Байрона та багатьох інших притаманні настрої відчаю і безнадії. Деякі з них стверджували, що назавжди втрачена досконалість, що воскресає стародавній хаос і світом править зло. Тема «злого світу» характерна майже для всіх романтичних творів, а особливо вона відчувається у творах Байрона, Верлена і Гофмана.

Романтичний герой найчастіше, наче Всесвіт, сповнений суперечностей, особистість зі складним внутрішнім світом, незрозумілим для оточуючих. Романтиків більш за все цікавили людські пристрасті: і ниці, і високі, протиставлення цих пристрастей, жорстока боротьба між ними. Головне місце серед пристрастей посідало велике почуття кохання. Саме на його тлі у творах романтиків найчастіше і відбувалася боротьба інших пристрастей: фантастичних і реальних. При цьому важко було передбачити, якій з них автор віддасть перемогу.

Долю письменників у літературі і літературу взагалі чітко окреслив видатний німецький поет-романтик Генріх Гейне. Він сказав: «В літературі, як і в житті, кожен син має свого батька, якого він, щоправда, не завжди знає, або якого він навіть хотів би зректися».