Твір на тему: «Не рубай ялину, бо виросте байдужість» за віршем Ірини Мироненко «Новорічна притча»

Навколо нас досить дивовижний світ. Здається, що всі дорослі дуже гарні, і тільки діти «якісь не такі», тільки нас треба постійно скеровувати, наставляти і виховувати. Начебто усе правильно, але інколи складається враження, що дорослий світ навколо нас не дуже щирий. Це влучно помітила українська поетеса Ірини Мироненко, яка вилила усю гіркоту правди у поетичні рядки віршу «Новорічна притча».

У вірші «Новорічна притча» І. Мироненко розповіла про те, як за будь-яку ціну тато вирішив подарувати донечці на Новий рік справжню ялинку. Не довго думаючи, він пішов у той же самий садочок, в який ходила його донька, і на його подвір’ї зрубав красиву ялинку. Ось такий гарний, з точки зору дорослих, подарунок. Неймовірно, адже:

«Ще стовбур плакав, ще не вірив.

Ще донька доброю була»

Мені інколи шкода за вчинки дорослих, які не розуміють: те, що вони роблять, їхні думки і ставлення до природи, до навколишнього світу, часто наслідують їхні діти. І хоча цей тато не придумав нічого кращого, ніж зрубати живу ялинку, та ще й у дитячому садочку, але це ще не означає, що його донька стане такою ж жорстокою, як і він. Усе може скластися набагато краще. Те все ж час від часу дорослим хочеться сказати: «Про свою майбутню старість думайте сьогодні, бо як ви ставитеся до дітей зараз, так вони будуть ставитися до вас, коли ви постарієте».

Коли я прочитала вірш І. Мироненко «Новорічна притча», то з великою гордістю подумала про своїх тата і маму. Я пригадала, як у дитинстві, коли наша родина тільки отримала нову квартиру, ми перебралася у інший район на околиці міста як раз під Новий рік. Майже поруч з нашим домом був ліс, і на Новий рік тато б міг без особливих проблем зрубати ялинку і зробити нам з сестрою приємний подарунок. Але батьки вчинили інакше: вони запропонували нам з новими друзями прикрасити невеличку ялинку, яка росла поряд з нашим під’їздом. Нам це заняття принесло багато задоволення, адже нашою ялинкою могли милуватися перехожі і сусіди.

Ця ялинка і зараз росте під нашими вікнами. Кожен раз, коли я дивлюсь на неї, я згадую той незвичайний Новий рік. Саме тоді мої тато і мамо засіяли в моїй душі зерна поваги до живої природи і доброго ставлення до оточуючого світу, саме тоді я почала замислюватися на своїми вчинками і бажаннями.