Твір на тему: «Час правління князя Ігоря»

Історія України сповнена багатьма подіями та постатями. Яскравою особою доби Київської Русі є князь Ігор. Престол перейшов до нього після смерті Олега. Не можна точно сказати, який вплив політика Ігоря мала на Київську Русь.

Князь розпочав своє правління боротьбою з деревлянами та уличами, які вийшли з покори. Він наклав на них значно більшу, ніж раніше, данину. Ігорю вдалося відновити владу над цими племенами. Згодом досить частими стали напади печенігів, домовлятися з ними не вдавалося. Ігор усе-таки уклав угоду, за якою печеніги відійшли до Дунаю. Князь намагався обмежити вплив варяг, приєднав плем’я тиверців, Східний Крим і Тмуторокань, цим самим розширив кордони держави.

У 941 році Ігор організував грандіозний похід на Візантію, однак князь зазнав поразки. Флот русичів було спалено «грецьким вогнем» під Константинополем. Через три роки Ігор розпочав наступний похід, але цього разу до битви не дійшло. Візантійці запропонували укласти угоду, що й було зроблено. Правителі домовилися не нападати на володіння Візантії і Криму, і в Херсонесі, не утримувати війська в гирлі Дніпра. Держави обмінялися посольствами. Було дозволено, за наявності князівської грамоти, торгувати у Візантії. Цікавим є повідомлення літописця про те, що частина дружини із самим Ігорем скріпила договір клятвою на каплиці Перуна в Києві, а дружинники-християни присягалися в церкві Святого Іллі на Подолі.

В Ігоря була мета: нейтралізувати союзника Візантії, лідера горців південного Прикаспію, Марзубана. У 944 році Ігор пішов на Закавказзя. За свідченням арабських джерел, руські дружини, долаючи запеклий опір, оволоділи Дербентом, Ширваном і столицею Кавказької Албанії містом Берда.

На жаль, далекі військові походи поглинали значну кількість ресурсів й вимагали багато коштів. Імовірно, для того, щоб розплатитися з дружинниками, Ігор організував додаткове збирання данини з деревлян. Це, звичайно, спричинило вибух незадоволення. Очолювані князем Малом, деревляни в 945 році розгромили князівську дружину, а самого Ігоря вбили. Самі ж деревляни так говорили про князя: «Якщо понадився вовк до отари, то не заспокоїться, доки всіх овець не передушить».

Отже, Ігор жорстоко зміцнював центральну владу, згуртовував у єдину державу східно-слов’янські племена. Звичайно, князь мав дуже гарні риси характеру, як для полководця. Він був безстрашним, рішучим, сміливим, готовий усе віддати заради Батьківщини. Прикро, що Ігорю не вистачало мудрості й виваженості для того, щоб залишитися, перш за все, живим. На мою думку, князь не мав поваги серед свого народу. Ігор дуже виснажував людей постійними війнами й даниною, проявляв легковажність і запальну натуру під час бойових дій.