Твір на тему: «Про що говорили козаки, згадуючи свого отамана Тараса Бульбу»

Повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба» розкриває багато важливих тем, вміщує у собі чимало цікавих думок. Тут відображено і стосунки в сім’ї, і відносини між класами козацтва, і любовні подвиги та їхні наслідки. Ми бачимо Україну 17 століття такою, якою вона була насправді, — войовничою, сильною, мужньою, сповненою наснаги перемагати і процвітати.

Головним героєм повісті є козацький полковник Тарас Бульба. Його образ — один з найсильніших в історії української літератури. Це міцний чоловік із залізним характером та принципами, про що свідчить його ставлення до власних синів. Він був батьком не тільки в прямому сенсі цього слова: Тарас Бульба опікувався десятками своїх козаків, які служили йому вірою і правдою, і були готові разом з ним піти хоч на край світу. Цього козацького полковника глибоко поважали, можливо, трохи побоювались, але водночас любили.

Він проявив свою мужність, попередивши козаків про небезпеку і згодившись за це на власну смерть. Його гибель, мабуть, добряче потрясла всю козацьку сім’ю. У неї важко було повірити, адже здавалося, що Тарас Бульба може своєю силою захистити не те, що себе, а й цілий світ. Коли козацького полковника не стало, його піддані довго не могли оговтатись, і обговорювали цю подію знову і знову…

Одні згадували те, як Тарас Бульба, не потерпівши сорому, вбив свого власного сина, Андрія, який зрадив його під Дубном, намагаючись врятувати свою кохану-полячку. Інші обіцяли собі та іншим обов’язково прожити гідне та чесне життя, пам’ятаючи про подвиги свого полководця. Хтось згадав про іншого сина козака, Остапа, який теж був у великій шані козацького товариства, і так само загинув, потрапивши у руки поляків. Його було страчено у Варшаві на очах самого Тараса Бульби: козаки ще дивувались, як останній, будучи в розшуку, не побоявся прийти в центр подій і ще й відгукнутись на своє ім’я. Пам’ятали вони й про жертву, яку полковник приніс за них, — власне життя, попередивши інших вояків про небезпеку. Він вважав їх своїми синами на рівні з Остапом та Андрієм.

Зрештою, козаки обіцяють пам’ятати Тараса Бульбу завжди, адже поки живуть спомини, доти існує і сам козацький полковник. Вони пишаються тим, що мали можливість воювати під його командуванням.

«Ми будемо пам’ятати. Ми дітям, онукам розповімо — значить, буде жити в пам’яті. Він як Господь на хрест за нас усіх смерть прийняв. Як же можна таке забути!»