Твір на тему: «Чи можна вважати біографію Олександра Довженка трагічною?»

На долю українських митців двадцятого століття випало чимало випробувань. За часів Радянського Союзу літературна творчість і любов до Батьківщини часто викликали незадоволення влади та були причинами репресій і зневажливого ставлення з боку суспільства. Поети і письменники, художники і громадські діячі, що мали власну думку і не боялися її висловлювати, легко могли стати «ворогами народу» і позбавитись права на творчість чи навіть життя. У таких складних умовах народилося і працювало чимало українських геніїв, одним із яких є Олександр Петрович Довженко.

Чи можна назвати біографію митця трагічною? На мою думку, це питання є вкрай неоднозначним. Як відомо, з дитинства життя Довженка було важким і сповненим смутку, адже родина була великою і бідною, тож хлопчик втратив багато братів і сестер ще в маленькому віці. Але любов до природи, зокрема до чарівної річки Десни, заспокоювала Довженка та давала йому сили і наснагу. Родинні негаразди, здається, не засмучували майбутнього митця, адже він був активним у навчанні і мав велике коло інтересів.

Пізніше на життя дорослого Довженка припала доба національно-визвольних змагань, у якій Олександр Петрович брав активну участь. Більша частина його життя пройшла за часів панування радянської влади на території України, і я вважаю, що це були не найкращі часи для письменника. Відкривши у собі талант і жагу до кіномистецтва, Довженко весь час мусив підлаштовувати свої ідеї, сценарії, мотиви і образи під думку партійного керівництва. У біографії митця було чимало фільмів-поступок перед радянською владою, а власні ідеї, на жаль, не завжди вдавалося реалізувати. Ми можемо лише уявити, які моральні страждання довелося пережити такій творчій і талановитій людині. Думати про одне, а говорити про зовсім інше… Мріяти про одне, а знімати те, що наказує Сталін… Багато людей вважає, що життя великого режисера справді було трагічним. Але все ж таки Олександру Петровичу вдалося залишити нащадкам чимало художніх творів, у яких дійсно розкривається глибина його душі і неймовірний талант. Можливість жити і займатися улюбленою справою — це, безсумнівно, щастя. Але чи був Довженко щасливим? Можливо, він і сам не зміг би дати точної відповіді на це запитання.

Останні роки життя митець проживав у Москві, далеко від рідної землі. Цей період, мабуть, був найтрагічнішим для нього. Довженко мав право лише їздити у відрядження до Батьківщини, але постійно жити мав у столиці Радянського Союзу. Це не могло не вплинути на його моральне і фізичне здоров’я . Довженко почував себе виснаженою, нещасною людиною. Незабаром митець помирає у Москві, так і не здійснивши деякі свої творчі задуми.

Пройшовши такий складний життєвий шлях, Олександр Довженко не втратив власної гідності і не зрадив своїм ідеалам. Ще не одне покоління українців буде пишатися духовним аристократизмом і творчим надбанням найкращого українського режисера з такою тяжкою, деколи трагічною долею.