Твір на тему: «Про творчість Кобзаря» за віршем Євгена Маланюка «Шевченко»
Талановитий український поет Євген Маланюк своїм єдиним вчителем вважав великого Кобзаря. Він з любов’ю і повагою схиляв свою голову перед неперевершеним талантом поета усіх часів Тараса Григоровича Шевченка. Своєму натхненнику і вчителю Є. Маланюк присвятив вірш під назвою «Шевченко», який увійшов до поетичної збірки «Земля і залізо». У цій поезії автор увиразнює Т. Шевченка як поета національної ідеї, як пророка українського народу, як геніальну особистість, а крім того, роздумує над сутністю творчості великого Кобзаря:
«Не поет — бо це ж до болю мало,
Не трибун — бо це лиш рупор мас,
І вже менш за все — «Кобзар Тарас»
Він, ким зайнялось і запалало».
Тарас Григорович Шевченко для України й дійсно був пророком, людиною, яка своєю творчістю і своїм життям показала своїм співвітчизникам шлях до щасливого майбутнього, людиною, яка боролася за свободу та незалежність українців. У своєму вірші поет наголошує, що для українців великий Кобзар — це:
«Скоріше — бунт буйних майбутніх рас,
Полум’я, на котрім тьма розтала,
Вибух крові, що зарокотала
Карою за довгу ніч образ».
Тарас Шевченко — це і «Гонта, що синів свяченим ріже», і «лютий зір прозрілого раба», і «вибух крові». І в той же час — це втілення властивої українцям ліричності та лагідності. А ще Кобзар — це:
«…усміх, ласка, мати
І садок вишневий коло хати».
У своєму вірші «Шевченко» Є. Маланюк зображує вольового і могутнього Кобзаря, від якого йде енергія любові і добра, навколо якого гуртуються гідні люди. Вірш вражає вмінням автора зазирнути в душу народу і в добру та лагідну годину спокою та миру, і в часи помсти та відчаю.
Цей вірш Є. Маланюк написав у 1930 році, в час, коли остаточно зрозумів про неможливість повернення до рідної України. Тому усю силу свого таланту, увесь свій пил митець спрямував на те, щоб пробудити українців, примусити їх піднятися на боротьбу проти поневолювачів і згадати своє славетне минуле.
В цьому прагненні Є. Маланюк і його «вчитель» Т. Шевченко дуже схожі. Якщо вулканічний темперамент митця ХХ століття і поступався комусь, то тільки темпераменту пророка українського народу Т. Шевченка.