Твір на тему: «Робить лиш добро, бажаючи лиш злого» за трагедією Йоганна Гете «Фауст»

Гете працював над трагедією «Фауст» майже все своє життя. Цей твір став не тільки найбільшим за обсягом, але й найголовнішим та найвідомішим твором німецького поета.

«Фауст» — це пристрасне прославляння вічної тяги людства до знань і мудрості. Але шлях людини неминуче пов’язаний з трагічними помилками. Тому драматичну поему Гете часто називають трагедією.

Твір відкривається «Прологом на небі». У пролозі Господь і Мефістофель сперечаються про Фауста. Мефістофель хоче довести, що Фауст, при всій своїй чистоті, схильний спокусам. Бог же переконаний, що Фауст залишиться вірним йому.

Герой трагедії — вчений-енциклопедист. У нього вища ступінь доктора, але він розчарований у своїх наукових дослідженнях. У пошуках істини він звертається до магії.

Мефістофель намагається спокусити Фауста обіцянками виконати будь-яке його бажання. Але Фауст байдужий до земних утіх і радощів. Він хоче осягнути сенс людського життя не теоретично, а через власний досвід; принести користь людям, взяти на себе їхні біди і страждання. Він згоден віддати душу дияволу, але тільки в тому випадку, якщо він, Фауст, піддасться ліні, заспокоїться, перестане шукати, коли він повністю задовольниться сьогоденням і перестане думати про майбутнє.

Мефістофель приймає цю умову, скріплену кров’ю. Він закликає Фауста зажити вільним життям. Попереду спокуси реального життя. Мефістофель повертає Фаусту молодість, та п’яний розгул чужий герою. Але з’являється кохання. Проти нього він не може встояти. Охоплений раптової пристрастю до Маргарити, Фауст наказує Мефістофелю знайти дорогий подарунок, щоб скоріше спокусити дівчину. Але незабаром він розуміє, що щиро любить цю дівчину. Але щастя з нею він не знаходить. Маргариту через нього засуджують до страти.

У другій частині «Фауста» розповідається про подальші шукання героя. Тепер він виходить за межі того світу, в якому знаходився раніше.

Трагедія написана не про одну людину, а про людство, про його долі, біди, надії, про його історію та його майбутнє. І для втілення цього величного задуму Гете використовує будь-які доступні йому художні засоби: у трагедії чути відгомін біблійних мотивів, не раз виникають античні образи і народні перекази, дано цілком реалістичні замальовки побутових картин, а поряд з ними зустрічається і складна символіка, над тлумаченням якої майже два століття б’ються вчені різних країн.

Невипадково художній дар Гете називають «універсальним». В універсальності «Фауста» і міститься, може бути, один із секретів його неповторної художньої своєрідності і поетичної величі.

Трагедія Гете «Фауст» належить до тих робіт, без яких неможливо уявити життя суспільства, які допомагають людині зрозуміти оточуючий світ і визначити своє місце в житті. Такі твори містять духовний досвід людства, а силою узагальнення дозволяють зберігати інтерес протягом наступних поколінь. Зараз трагедію Гете «Фауст» називають поетичним заповітом людству.